розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, треті особи: ОСОБА_8, ОСОБА_9, про поділ майна подружжя; за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_7, ОСОБА_6, третя особа - ОСОБА_9, про визнання майна об'єктом спільної сумісної власності, визнання права власності, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 21 листопада 2014 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 13 травня 2015 року,

У грудні 2011 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7, треті особи: ОСОБА_8, ОСОБА_9, у якому, з урахуванням змінених позовних вимог, просив суд розділити спільне майно подружжя, а саме: меблевий гарнітур для спальної кімнати білого кольору, вартістю 2 тис. грн; меблевий гарнітур для спальної кімнати коричневого кольору, вартістю 2 тис. грн; меблевий гарнітур для кухні, вартістю 1 тис. грн; меблевий гарнітур для передпокою, вартістю 1 тис. грн; диван-кровать, вартістю 1 100 грн; меблевий гарнітур для кухні "куточок", вартістю 500 грн; телевізор "ЄлДжи", вартістю 1 тис. грн; телевізор "Шарп", вартістю 2 тис. грн; холодильник "Норд", вартістю 1 500 грн; пральну машину, вартістю 2 тис. грн; генератор, вартістю 2 тис. грн; драбину приставну, вартістю 1 тис. грн; диван-ліжко коричневого кольору, вартістю 1 тис. грн; турбіну, вартістю 700 грн; бензопилу, вартістю 900 грн; кондиціонер "Дельта", вартістю 1 400 грн; електрокамін з декоративною підставкою, вартістю 2 тис. грн; ДВД-плеєр, вартістю 400 грн; мангал, вартістю 1 200 грн; залізний стелаж, вартістю 2 тис. грн; котел твердого палива, вартістю 2 500 грн, автомобіль ВАЗ-2112, державний номер НОМЕР_1, вартістю 29 200 грн; двоповерховий будинок з господарчими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 вартістю 1 354 900 грн.

ОСОБА_6 посилався на те, що з 05 липня 1989 року по 16 травня 2011 року знаходився у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7, вказане майно було придбане за спільні кошти, однак після розірвання шлюбу вони не дійшли згоди щодо добровільного його розподілу.

Позивач просив виділити йому автомобіль та Ѕ частини будинку, визнавши за ним право приватної власності на цю частину будинку.

Відповідачеві позивач просив виділити всі меблі і побутову техніку та Ѕ частини будинку, визнавши за нею право приватної власності на цю частину будинку.

Також позивач просив стягнути з відповідача на його користь понесені витрати, пов'язані з розглядом справи, а саме: 1 700 грн судового збору, 120 грн - витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, 121 грн 80 коп. сплаченого судового збору за заяву про забезпечення доказів.

Третя особа на стороні відповідача - ОСОБА_8 пред'явив самостійний позов, який змінив та просив суд визнати автомобіль ВАЗ-2112, державний номер НОМЕР_1, вартістю 31 880 грн; двоповерховий будинок з господарчими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 спільним сумісним майном чотирьох осіб - ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_9 та ОСОБА_8 Просив визнати за ним право власності на ј частину зазначеного автомобіля та будинку.

ОСОБА_8 посилався на те, що є дитиною подружжя ОСОБА_7 та ОСОБА_6, у період їх шлюбу проживав з ними однією сім'єю, вносив особисті кошти в придбання спірного майна.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 21 листопада 2014 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 22 січня 2015 року про виправлення описки у рішенні суду, первісний позов ОСОБА_6 задоволено.

Розділено майно подружжя, а саме: меблевий гарнітур для спальної кімнати білого кольору, вартістю 2 тис. грн; меблевий гарнітур для спальної кімнати коричневого кольору, вартістю 2 тис. грн; меблевий гарнітур для кухні, вартістю 1 тис. грн; меблевий гарнітур для передпокою, вартістю 1 тис. грн; диван-ліжко, вартістю 1 100 грн; меблевий гарнітур для кухні "куточок", вартістю 500 грн; телевізор "ЄлДжи", вартістю 1 тис. грн; телевізор "Шарп", вартістю 2 тис. грн; холодильник "Норд", вартістю 1 500 грн; пральну машину, вартістю 2 тис. грн; генератор, вартістю 2 тис. грн; драбину приставну, вартістю 1 тис. грн; диван-ліжко коричневого кольору, вартістю 1 тис. грн; турбіну, вартістю 700 грн; бензопилу, вартістю 900 грн; кондиціонер "Дельта", вартістю 1 400 грн; електрокамін з декоративною підставкою, вартістю 2 тис. грн; ДВД-плеєр, вартістю 400 грн; мангал, вартістю 1 200 грн; залізний стелаж, вартістю 2 тис. грн; котел твердого палива, вартістю 2 500 грн, автомобіль ВАЗ-2112, державний номер НОМЕР_1, вартістю 29 200 грн; двоповерховий будинок з господарчими будівлями та спорудами АДРЕСА_1, вартістю 1 354 900 грн.

Виділено ОСОБА_6 автомобіль ВАЗ-2112, державний номер НОМЕР_1, вартістю 29 200 грн, і Ѕ частини будинку з господарчими будівлями та спорудами АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_6 право приватної власності на Ѕ частину будинку з господарчими будівлями та спорудами АДРЕСА_1.

Виділено ОСОБА_7 меблі та побутову техніку на загальну суму 29 200 грн, Ѕ частини будинку з господарчими будівлями та спорудами АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_7 право приватної власності на Ѕ частини вказаного будинку з господарчими будівлями та спорудами.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат за первісним позовом.

Відмовлено в задоволенні позовних вимог третьої особи на стороні відповідача - ОСОБА_8 про визнання житлового будинку, меблів, побутової техніки, автомобілів спільним сумісним майном та визнання права власності на ј їх ідеальної частки.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 13 травня 2015 року рішення Овідіопольського районного суду м. Одеси від 21 листопада 2014 року залишено без змін.

До суду касаційної інстанції з касаційною скаргою звернулася ОСОБА_7, у якій ставить питання про скасування рішення і ухвали Овідіопольського районного суду м. Одеси від 21 листопада 2014 року, скасування двох ухвал апеляційного суду Одеської області від 13 травня 2015 року з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Слід зазначити, що оспорюванню ухвалою Овідіопольського районного суду м. Одеси від 21 листопада 2014 року, залишеною без змін оспорюванню ухвалою апеляційного суду Одеської області від 13 травня 2015 року, зустрічну позовну заяву ОСОБА_7 до ОСОБА_6, третя особа - публічне акціонерне товариство комерційний банк "Правекс-Банк", про стягнення коштів у регресному порядку залишено без розгляду.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 серпня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_7 в частині оскарження вказаних ухвали Овідіопольського районного суду Одеської області від 21 листопада 2014 року та ухвали апеляційного суду Одеської області від 13 травня 2015 року визнано неподаною та повернуто заявникові з підстав, передбачених ст. ст. 121, 327, 328 ЦПК України.

За таких обставин законність та обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій при постановленні зазначених ухвал від 21 листопада 2014 року та 13 травня 2015 року не є предметом касаційного розгляду.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає відхиленню у зв'язку з наступним.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

За правилами ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і норма статті 368 ЦК України.

У силу ст. ст. 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна, частки майна дружини та чоловіка є рівними.

При розгляді справи судами встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з 05 липня 1989 року знаходились в зареєстрованому шлюбі, від якого дітей не мали.

На підставі рішення Овідіопольського районного суду Одеської області шлюб між ними був розірваний 16 травня 2011року.

У період шлюбу ОСОБА_6 та ОСОБА_7 придбали меблі та побутову техніку, а саме: меблевий гарнітур для спальної кімнати білого кольору, вартістю 2 тис. грн; меблевий гарнітур для спальної кімнати коричневого кольору, вартістю 2 тис. грн; меблевий гарнітур для кухні, вартістю 1 тис. грн; меблевий гарнітур для передпокою, вартістю 1 тис. грн; диван-ліжко, вартістю 1 100 грн; меблевий гарнітур для кухні "куточок", вартістю 500 грн; телевізор "ЄлДжи", вартістю 1 тис. грн; телевізор "Шарп", вартістю 2 тис. грн; холодильник "Норд", вартістю 1 500 грн; пральну машину, вартістю 2 тис. грн; генератор, вартістю 2 тис. грн; драбину приставну, вартістю 1 тис. грн; диван-ліжко коричневого кольору, вартістю 1 тис. грн; турбіну, вартістю 700 грн; бензопилу, вартістю 900 грн; кондиціонер "Дельта", вартістю 1 400 грн; електрокамін з декоративною підставкою, вартістю 2 тис. грн; ДВД-плеєр, вартістю 400 грн; мангал, вартістю 1 200 грн; залізний стелаж, вартістю 2 тис. грн; котел твердого палива, вартістю 2 500 грн.

Крім того, судами встановлено, що 04 травня 2007 року за договором купівлі-продажу подружжям був придбаний на ім'я ОСОБА_6 автомобіль ВАЗ-2112, державний номер НОМЕР_1, що знаходиться в користуванні позивача, який він оцінив на день подачі позову у 29 200 грн.

Встановлено, що з 1996 року по 2005 рік за спільні гроші ОСОБА_6 та ОСОБА_7 побудували двоповерховий будинок з господарчими будівлями та спорудами АДРЕСА_1.

6 грудня 2005 року розпорядженням Овідіопольської райдержадміністрації Одеської області будинок був прийнятий до експлуатації та 23 січня 2006 року Таїровською селищною радою Овідіопольського району Одеської області було видано свідоцтво про право власності на зазначений будинок на ім'я ОСОБА_7

На день подачі позову будинок був оцінений позивачем у 1 354 900 грн.

З 5 травня 2006 року ОСОБА_6 одноособово зареєстрований в будинку.

Саме щодо поділу вказаного будинку та автомобіля між сторонами у справі виник основний спір.

Задовольняючи первісний позов ОСОБА_6 та відмовляючи в самостійному позові третьої особи - ОСОБА_8, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що позивачем ОСОБА_6 доведено факт набуття вказаного рухомого і нерухомого майна, транспортного засобу в період шлюбу з ОСОБА_7 за спільні кошти, виходив з того, що останньою не спростовано позовні вимоги колишнього чоловіка щодо часток подружжя у такому майні, необхідності поділу такого майна між ними у спосіб, запропонований позивачем, у порядку, передбаченому ст. ст. 60, 61, 63, 68- 71 СК України.

Доводи ОСОБА_8 про наявність у нього права на частку спірного будинку і транспортного засобу (по ј частки) та необхідність визнання за ним права власності на його частку спірного майна з тих підстав, що він є дитиною подружжя ОСОБА_6, а ОСОБА_7, в період набуття майна мешкав разом з ними, вносив особисті кошти для набуття такого майна у власність, суди визнали безпідставними. Доводи судів у цій частині спору зводяться до того, що ОСОБА_8 не доведено належними та допустимими доказами ні факту родинних стосунків з ОСОБА_6, ні факту мешкання з подружжям у період набуття ними спірного майна, ні факту понесення особистих коштів на його набуття.

Слід зазначити, що ОСОБА_8 не оскаржено особисто у касаційному порядку судові рішення у справі ні в цілому, ні в частині відмови йому в задоволенні позову.

Натомість, ОСОБА_7 (відповідач за позовом ОСОБА_8), при обґрунтуванні вимог касаційної скарги на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 21 листопада 2014 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 13 травня 2015 року, посилається на помилковість висновків судів попередніх інстанцій щодо відсутності у ОСОБА_8 права на частку у спірному майні. Фактично у касаційній скарзі ОСОБА_7 визнає обставини позову в якому вона є відповідачем, і не погоджується з висновками судів, які ухвалили у цій частині судові рішення на її користь.

Колегія суддів касаційного суду вважає такі посилання заявника безпідставними, оскільки вони не ґрунтуються на зібраних у справі доказах та не спростовують висновків судів попередніх інстанцій з цього приводу. Крім того, ОСОБА_8 наділений процесуальними правами оскарження у касаційному порядку судових рішень у справі щодо відмови у його позові особисто і може таким правом скористатися у спосіб, передбачений законом.

Інші доводи касаційної скарги ґрунтуються на порушенні судами попередніх інстанцій норм процесуального права при постановленні зазначених вище ухвал від 21 листопада 2014 року та 13 травня 2015 року, однак висновки судів у цій частині не є предметом касаційного розгляду в даному випадку.

Також у касаційній скарзі ОСОБА_7 вказує на передчасність висновків судів щодо рівності часток подружжя у майні яке підлягає поділові між ними, помилковість висновків щодо обсягу поділеного судами спільного майна подружжя.

Такі посилання є безпідставними, оскільки рівність часток подружжя у спільному майні, передбачена ст. 70 СК України, і протилежного (необхідності відступу від рівності часток) ОСОБА_7 не доведено.

Посилання останньої на неправильне визначення судами обсягу майна, яке підлягає поділові в межах даного спору, через те, що до його складу включено її особисте майно, набуте до шлюбу з первісним позивачем, також не заслуговують на увагу, оскільки у касаційній скарзі не конкретизовано таких посилань, а саме не зазначено, яке поділене судами майно було власністю заявника до шлюбу з ОСОБА_6 Крім того, такі обставини підлягають доказуванню при розгляді справи в судах першої та апеляційної інстанцій з дотриманням вимог процесуального закону, а не в суді касаційної інстанції, який не наділений процесуальними правами щодо оцінки доказів (ч. 1 ст. 335 ЦПК України).

Інших посилань на порушення вимог закону при розгляді справи в судах попередніх інстанцій касаційна скарга не містить, а тому відсутні підстави вважати, що оспорювані рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 21 листопада 2014 року та ухвала апеляційного суду Одеської області від 13 травня 2015 року не відповідають вимогам ст. ст. 213, 214 ЦПК України.