розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку "Укргазбанк" про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 17 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 24 березня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У травні 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду із указаним позовом, мотивуючи його тим, що з травня 2010 року вона займала посаду заступника директора департаменту корпоративного банкінгу та мікрокредитування Публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" (далі - АБ "Укргазбанк"), а з 01 жовтня 2010 року - посаду заступника директора департаменту корпоративного банкінгу.

Вказувала на те, що 30 квітня 2015 року її було звільнено з роботи на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, а саме: скорочення структурного підрозділу головної установи банку, а також значним зменшенням обсягів робіт та операційного завантаження працівників.

Вважає своє звільнення незаконним, оскільки фактично змін в організації виробництва не відбулось, навпаки штат працівників було збільшено, створено нові відділи, не відбулось й зменшення обсягів робіт та операційного завантаження працівників.

Крім того, роботодавцем порушено строк повідомлення первинної профспілкової організації про скорочення працівників, а саме рішення профспілкової організації було упередженим.

Звертала увагу на те, що вона успішно виконувала свої посадові обов'язки, має стаж роботи та переважне право на залишення на роботі, проте їй не було запропоновано посад в новоствореному департаменті, на які вона могла претендувати.

Посилаючись на викладене, просила скасувати наказ від 30 квітня 2015 року та поновити її на роботі; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30 квітня 2015 року до поновлення на роботі, та відшкодувати завдану їй моральну шкоду у розмірі 50 000 грн.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 17 листопада 2015 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 24 березня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 6 розд. XII"Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судами встановлено, що наказом АБ "Укргазбанк" від 18 травня 2010 року № 119-П ОСОБА_3 було прийнято на посаду заступника директора департаменту корпоративного банкінгу та мікрокредитування, наказом від 02 лютого 2011 року № 22-П визначено, що на підставі свідоцтва про шлюб у всіх документах змінити прізвище ОСОБА_3 на ОСОБА_3

Рішенням Наглядової ради від 19 листопада 2014 року було затверджено Принципи побудови організаційної структури ПАТ АБ "Укргазбанк", у п. 7 яких визначено принципи оптимальної чисельності персоналу.

Протоколами Правління ПАТ АБ "Укргазбанк" від 19 січня 2015 року та від 03 лютого 2015 року прийнято рішення про приведення організаційної структури у відповідність до Принципів побудови організаційної структури ПАТ АБ "Укргазбанк".

На підставі цих рішень було оптимізовано організаційну структуру банку, а саме: скорочено окремі департаменти, управління, відділи та структурні підрозділи; створено нові підрозділи та розподілені їх функції. Зокрема, було прийнято рішення про скорочення департаменту корпоративного банкінгу, у якому працювала позивач.

Наказом від 03 лютого 2015 року № 65 "Про скорочення штату працівників" було прийнято рішення про скорочення з 03 квітня 2015 року штату працівників головної установи, у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, скороченням структурних підрозділів головної установи банку, значним зменшенням обсягів робіт та операційного завантаження працівників.

03 лютого 2015 року ОСОБА_3 було вручено попередження про наступне звільнення, з переліком вакантних посад, від переведення на які ОСОБА_3 відмовилась.

Наказом від 30 квітня 2015 року № 178-П ОСОБА_3 було звільнено із займаної посади у зв'язку зі скороченням штату працівників на підставі п. 1. ст. 40 КЗпП України з виплатою грошової компенсації за невикористані 20 календарних днів щорічної відпустки та вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку відповідно.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що звільнення ОСОБА_3 відбулося з дотриманням трудового законодавства.

При цьому судами зазначено, що відповідачем було запропоновано ОСОБА_3 всі наявні посади, на які вона могла претендувати, проте остання від запропонованих вакансій відмовилась.

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки вони є правильними, відповідають фактичним обставинам справи та наявним в матеріалах справи доказам.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною 2 ст. 40 цього КЗпП України (322-08) встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у п. п. 1, 2, 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Установивши, що у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, що супроводжувалося скороченням деяких структурних підрозділів, у тому числі департаменту корпоративного банкінгу, у якому працювала позивач, а також те, що у день попередження про майбутнє вивільнення позивачу було запропоновано посади відповідно до додатків № № 1 та 2, а також протягом двох місяців до вивільнення було запропоновано 303 вакантні посади, від яких вона відмовилася.

На підставі наявних у справі доказів суди дійшлиобґрунтованого висновку, що звільнення позивача відбулося із дотриманням вимог трудового законодавства, а саме: ст. ст. 40, 49-2 КЗпП України, при цьому трудових прав позивача не порушено.

За таких обставин, перевіривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи та зміст оскаржуваних судових рішень, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про відхилення касаційної скарги та залишення без змін рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 17 листопада 2015 року та ухвали апеляційного суду м. Києва від 24 березня 2016 року, оскільки вони є законні та обґрунтованні, а доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4- відхилити.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 17 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 24 березня 2016 року залишити без змін.