розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства "Сумиобленерго", третя особа - ОСОБА_4, про визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативними актами обов'язкової дії, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Сумиобленерго" на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 09 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 05 травня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду із указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 19 лютого 2010 року між нею та ОСОБА_4 було укладено шлюб, в якому ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька ОСОБА_6, яка є інвалідом з дитинства.

Зазначала, що рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 11 червня 2013 року шлюб між ними розірвано, проте вона зареєстрована та продовжує проживати разом із донькою в належній ОСОБА_4 квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_1, останній у вказаній квартирі не поживає.

Вказувала на те, що 30 липня 2015 року до квартири, де вона проживає з донькою, відповідачем було припинено надання послуг з електропостачання. Зі слів службових осіб Публічного акціонерного товариства "Сумиобленерго" (далі - ПАТ "Сумиобленерго") припинення електропостачання відбулося на підставі заяви ОСОБА_4 про розірвання договору на електропостачання як власника квартири, який заявив, що у вказаній квартирі ніхто не проживає.

Звертала увагу на те, що 30 липня 2015 року вона звернулася до директора філії Сумське міжрайонне відділення "Енергозбуту" ПАТ "Сумиобленерго" з повідомлення про те, що вона проживає у вказаній квартирі з малолітньою дитиною-інвалідом та проханням укласти з нею договір про надання послуг електропостачання, проте їй було відмовлено.

Враховуючи викладене, просила визнати укладеним між нею та ПАТ "Сумиобленерго" договір про користування електроенергією від 03 серпня 2015 року щодо квартири АДРЕСА_1, на умовах, визначених Правилами користування електричною енергією для населення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999 року № 1357 (1357-99-п) , та іншими нормативними актами обов'язкової дії, а також зобов'язання ПАТ "Сумиобленерго" підключити вищевказану квартиру до електропостачання.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 09 березня 2016 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Сумської області від 05 травня 2016 року, позов задоволено.

Визнано укладеним договір між ПАТ "Сумиобленерго" та ОСОБА_3 від 03 серпня 2015 року про користування електроенергією щодо квартири АДРЕСА_1, на умовах, визначених Правилами користування електричною енергією для населення, затвердженими Постановою Кабінету міністрів України від 26 липня 1999 року № 1357 (1357-99-п) та іншими нормативними актами обов'язкової дії, з дати набрання рішенням законної сили на термін три роки з подальшим продовженням строку дії договору на умовах, передбачених чинними нормативними актами обов'язкової дії.

Зобов'язано ПАТ "Сумиобленерго" підключити квартиру АДРЕСА_1 до електропостачання.

У касаційній скарзі ПАТ "Сумиобленерго", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судами встановлено, що 19 лютого 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено шлюб, який зареєстрований відділом реєстрації актів цивільного стану Сумського міського управління юстиції. Мають доньку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Ковпаківського районного суду міста Суми від 11 червня 2013 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було розірвано.

ОСОБА_3 та її малолітня донька зареєстровані як члени родини ОСОБА_4 в належній останньому квартирі АДРЕСА_1.

Також встановлено, що між ПАТ "Сумиобленерго" та ОСОБА_4 було укладено договір про користування електричною енергією від 04 вересня 2010 року.

27 липня 2015 року ОСОБА_4 відмовився від отримання послуг ПАТ "Сумиобленерго", звернувшись із заявою про розірвання договору на електропостачання у вищезазначену квартиру.

30 липня 2015 року ПАТ "Сумиобленерго" припинив постачання електроенергії у належну ОСОБА_4 квартиру.

Позивач ОСОБА_3 зверталася до ПАТ "Сумиобленерго" з заявою про укладення з нею договору на постачання електроенергії до квартири, але їй було відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_3 є колишнім членом сім'ї власника квартири ОСОБА_4, зареєстрована у вказаній квартирі, у встановленому законом порядку набула право користування вказаною квартирою, фактично мешкає у вказаній квартирі, а отже є споживачем послуг з електропостачання, яке подається до вказаної квартири.

Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Таким вимогам закону ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає з огляду на наступне.

У пункті 1.2 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31 липня 1996 року № 28 (z0417-96) визначено, що споживачі електричної енергії - юридична або фізична особа, що використовує електричну енергію для забезпечення потреб власних електроустановок на підставі договору.

Пунктом 7 Правил користування електричною енергією для населення, затвердженими Постановою Кабінету міністрів України від 26 липня 1999 року № 1357 (1357-99-п) передбачено, що для споживання електроенергії новий наймач (власник) квартири або іншого об'єкта повинен звернутися до енергопостачальника для укладення договору про користування електричною енергією.

Тобто визначено, що звернутись до енергоспостачальника із заявою про зміну наймача (власника) квартири та про необхідність укладення договору про користування електричною енергією має право саме наймач або власник житлового об'єкта, а не будь-яка особа, що бажає отримувати електричну енергію на об'єкт, що їй не належить.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (ст. 328 ЦК України).

Відповідно до ст. 810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає іншій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.

Таким чином, особі для набуття статусу "наймача" необхідно укласти з власником житлового приміщення договір найму.

Звертаючись до енергопостачальника з метою укладання договору про надання електричної енергії, особа, яка має намір укласти такий договір, має надати документи, які підтверджують право власності чи право користування квартирою або іншим об'єктом.

Крім того, зі змісту ч. 3 ст. 16 ЦК України вбачається, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України (254к/96-ВР) та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12 червня 2013 року у справі № 6-32цс13, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції на вищевказане уваги не звернув, не врахував, що ОСОБА_3 не являється ані наймачем, ані власником квартири АДРЕСА_1, а отже правові підстави для задоволення в повному обсязі позовних вимог останньої відсутні, крім того обраний позивачем спосіб захисту щодо визнання договору укладеним не відповідає вимогам закону.

У силу наданих чинним ЦПК України (1618-15) повноважень апеляційний суд міг усунути допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального та процесуального права, проте, не врахувавши доводів апеляційної скарги, залишив без змін рішення суду першої інстанції.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, апостановлена у справі ухвала апеляційного суду - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Сумиобленерго" задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Сумської області від 05 травня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.