суддів: Гримич М.К., Кафідової О.В., Умнової О.В., Фаловської І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Одеської обласної дирекції публічного акціонерного товариства "РайффайзенБанк Аваль" до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Одеської обласної дирекції публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 23 вересня 2015 року, ухвалу апеляційного суду Одеської області від 28 грудня 2015 року,

У серпні 2009 року публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" в особі Одеської обласної дирекції публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", банк) звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_8 на його користь 159 740,68 доларів США заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивовано тим, що 22 червня 2007 року між відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль", правонаступником якого є ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_6 укладено кредитний договір, згідно з умовами якого остання отримала кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 49 735 доларів США строком до 22 червня 2027 року. 22 червня 2007 року з метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_6 за вказаним кредитним договором, між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_8 укладено договір поруки.

Посилаючись на те, що відповідачі, в порушення умов кредитного договору своєчасно та у повному обсязі не погашали кредит, не сплачували проценти за користування коштами, банк звернувся до суду про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_6 та ОСОБА_8 кредитної заборгованості у розмірі 159 740,68 доларів США.

У грудні 2010 року ОСОБА_6 подала зустрічний позов про визнання кредитного договору недійсним мотивуючи тим, що грошові кошти за кредитним договором від 22 червня 2007 року не отримувала, а тому всі істотні умови договору не виконані, у зв'язку із чим, зазначений кредитний договір є недійсним.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 23 квітня 2014 року, у задоволенні первісного позову відмовлено, зустрічний позов задоволено. Визнано кредитний договір від 22 червня 2007 року, укладений між ОСОБА_6 та ПАТ "РайффайзенБанк Аваль" недійсним.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 грудня 2014 року касаційну скаргу ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" задоволено частково. Рішення судів першої та апеляційної інстанції скасовано з передачею справи до місцевого суду на новий розгляд.

За результатами нового розгляду справи ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 23 вересня 2015 року зустрічний позов ОСОБА_6 залишено без розгляду з підстав, передбачених ч.3 ст. 169, п.3 ч.1 ст. 207 ЦПК України.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 23 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 28 грудня 2015 року, у задоволенні позову ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" відмовлено.

Позивач, не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права просить їх скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, виходячи з наступного.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову про стягнення кредитної заборгованості виходив з того, що висновком судово-почеркознавчої експертизи від 5 серпня 2011 року, складеним Одеським НДІСЕ, було встановлено, що: підпис від імені ОСОБА_9 у заяві на видачу готівки на суму 7000 доларів США з датою здійснення касової операції 25 червня 2007 року, розміщений у графі "підпис отримувача", виконаний не самою ОСОБА_9, а іншою особою з намаганням наслідування підпису ОСОБА_9, ймовірніше за все, "по пам'яті"; підписи від імені ОСОБА_9 у заяві на видачу готівки на суму 20 000 доларів США з датою здійснення касової операції 26 червня 2007 року, розміщений у графі "підпис отримувача", та заяві на видачу готівки на суму 22 000 доларів США з датою здійснення касової операції 4 липня 2007 року, розміщений у графі "підпис отримувача", виконані не самою ОСОБА_9, а іншою особою (особами).

З урахуванням вказаного висновку експерта, суд першої інстанції вважав недоведеним факт отримання ОСОБА_9 кредитних коштів, оскільки підписи від її імені у заявах на видачу готівки виконані іншою особою, особистість якої не встановлено.

Місцевий суд послався на те, що кредитний договір є реальною угодою та вважається укладеним саме з моменту передачі грошей, тому сам по собі факт підписання тексту кредитного договору від 22 червня 2007 року без отримання особисто ОСОБА_9 грошових коштів не породжує її обов'язку повернути обумовлену спірним договором суму кредитних коштів. Недотримання вимог закону в частині реального настання правових наслідків кредитного договору від 22 червня 2007 року, а саме неотримання ОСОБА_9 кредитних коштів, в силу ст. 203 ЦК України є обов'язковою умовою, недодержання якої, в порядку ч. 1 ст. 215 ЦК України, є підставою вважати такий правочин недійсним.

Позовні вимоги ПАТ "Райфанзель Банк Аваль" до ОСОБА_9, ОСОБА_11, задоволенню не підлягають, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України недійсний правочин є недійсним з моменту його вчинення.

Оскільки судом встановлено лише факт підписання між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_9, кредитного договору від 22 червня 2007 року, який укладеним не був, то в силу ч. 2 ст. 548 ЦК України таке зобов'язання не підлягає забезпеченню, а вимоги ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Одеської обласної дирекції АТ "Райффайзен Банк Аваль" про стягнення заборгованості за кредитом з ОСОБА_9 та поручителя ОСОБА_7 задоволенню не підлягають.

Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції та, вважаючи їх законними і обґрунтованими залишив ухвалене судом рішення без змін.

З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погодитися не можна, оскільки вони зроблені без належного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін, без належної оцінки наявних у матеріалах справи доказів, з огляду на наступне.

Згідно зі ст.ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вказаним вимогам рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 22 червня 207 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", найменування якого в подальшому змінено на ПАТ "РайффайзенБанк Аваль" та ОСОБА_6 був підписаний кредитний договір згідно, умов якого банк взяв на себе зобов'язання надати останній кредитні кошти на споживчі цілі у розмірі 49 735 доларів США на придбання земельної ділянки, із щомісячною сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12,85% річних, та кінцевим терміном повернення кредиту до 22 червня 2027 року.

За договором поруки від 22 червня 2007 року, укладеним між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" і ОСОБА_7, останній зобов'язався відповідати перед банком за виконання зобов'язань ОСОБА_9, що витікають із кредитного договору від 22 червня 2007 року.

В якості забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору 22 червня 2007 року між ОСОБА_7 та ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Комінтернівського районного нотаріального округу ОСОБА_12, за умовами якого ОСОБА_7 передав в іпотеку банку нерухоме майно - земельні ділянки, які знаходяться за адресами: АДРЕСА_1; АДРЕСА_2.

На підтвердження отримання ОСОБА_6 коштів банк посилався на заяву про видачу готівки № 1174/352-31 від 25 червня 2007 року на суму 7 000 доларів США, заяву про видачу готівки № R74/194-20 від 26 червня 2007 року на суму 20000 доларів США та заяву про видачу готівки № R74/194-127 від 4 липня 2007 року на суму 22 000 доларів США.

Висновком судово-почеркознавчої експертизи від 5 серпня 2011 року, складеним Одеським НДІСЕ, було встановлено, що: підпис від імені ОСОБА_9 у заяві на видачу готівки на суму 7000 доларів США з датою здійснення касової операції 25 червня 2007 року, розміщений у графі "підпис отримувача", виконаний не самою ОСОБА_9, а іншою особою з намаганням наслідування підпису ОСОБА_9, ймовірніше за все, "по пам'яті"; підписи від імені ОСОБА_9 у заяві на видачу готівки на суму 20 000 доларів США з датою здійснення касової операції 26 червня 2007 року, розміщений у графі "підпис отримувача", та заяві на видачу готівки на суму 22 000 доларів США з датою здійснення касової операції 4 липня 2007 року, розміщений у графі "підпис отримувача", виконані не самою ОСОБА_9, а іншою особою (особами).

Вказаний висновок судово-почеркознавчої експертизи покладено в основу ухвалених судами рішень, які дійшли висновків про відмову у задоволенні позову банку про стягнення кредитної заборгованості з тих підстав, що кредитний договір є недійсним в силу неотримання ОСОБА_6 кредитних коштів.

Разом з тим, судами першої та апеляційної інстанції не враховано наступного.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 58, ч. 2 ст. 59 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Висновок експертизи є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами для встановлення факту укладення чи не укладення кредитного договору між сторонами, зокрема щодо його підписання відповідачем, отримання ним коштів.

Вирішуючи даний спір суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки висновку проведеній у справі судово-почеркознавчій експертизі у сукупності з іншими доказами, зібраними у справі, не перевірили змісту кредитного договору та договору поруки, виконання їх умов. Питання щодо виконання взятих на себе зобов'язань по перерахуванню кредитних коштів на поточний рахунок позичальника не перевірено.

При цьому, в ході розгляду справи позивач посилався на те, що відповідно до п.3.2 кредитного договору надання кредиту здійснюється шляхом безготівкового перерахування кредитних коштів з позичкового рахунку позичальника (ОСОБА_6.) на його поточний рахунок. Банк виконав свої зобов'язання щодо перерахування кредитних коштів на поточний рахунок ОСОБА_6 в повному обсязі.

Крім того, судами не перевірено чи здійснювалось погашення кредиту, чи вносились поточні платежі, у який період.

Вирішуючи даний спір, судами попередніх інстанцій не враховано вказівок Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладених в ухвалі від 17 грудня 2014 року, якою були скасовані попередні рішення судів першої та апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд.

Так, направляючи справу на новий розгляд до місцевого суду, суд касаційної інстанції вказував на те, що суд першої інстанції встановивши, що банк не передав грошових коштів ОСОБА_6, дійшов помилкового висновку про визнання кредитного договору недійсним з цих підстав.

Такі висновки суду є суперечливими та не відповідають положенням чинного законодавства, оскільки недійсним може бути визнано лише укладений договір.

Невиконання умов договору не може бути підставою для визнання його недійсним, таке може тягти за собою його розірвання або покладення обов'язку по виконанню зобов'язання.

Також неукладеність і недійсність договору тягнуть за собою різні правові наслідки.

Разом з тим, при новому розгляді справи суди попередніх інстанцій вищевказаного не врахували та відмовили у задоволенні позову банку про стягнення кредитної заборгованості з тих підстав, що кредитний договір є недійсним в силу неотримання ОСОБА_6 кредитних коштів. При тому, що з обставинами, на які посилалась ОСОБА_6 закон не пов'язує можливість визнання угод недійсними.

Згідно постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення у цивільній справі" від 18 грудня 2009 року № 14 (v0014700-09) , обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

У мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК).

У цій частині рішення має міститися обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суди попередніх інстанцій не виконали вимог ст. 10 ЦПК України щодо обов'язку сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, не надали мотивування усім доводам сторін у справі, що є обов'язковим елементом справедливого судового розгляду (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Допущені судами при розгляді справи порушення норм процесуального права (ст. ст. 10, 60, 179 ЦПК України) унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для її правильного вирішення, тому рішення судів першої та апеляційної інстанції не можуть вважатись законними і обґрунтованими та в силу ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 335, 336, 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Одеської обласної дирекції публічного акціонерного товариства "РайффайзенБанк Аваль" задовольнити.