розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, треті особи: ОСОБА_8, приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Інкомстрах", про стягнення збитків, спричинених внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду м. Києва від 25 грудня 2015 року,

У червні 2015 року ОСОБА_9 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7, у якому просив стягнути з останнього на свою користь 42 175 грн 75 коп. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, 850 грн витрат на проведення експертної оцінки та 2 160 грн витрат на транспортні послуги.

В обґрунтування позову зазначав, що з вини відповідача 3 жовтня 2013 року сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), внаслідок якої транспортні засоби позивача і відповідача зазнали механічних пошкоджень. У визначений законом строк страховик відповідача виплату страхового відшкодування за пошкоджений транспортний засіб позивача не здійснив.

ОСОБА_6 вважає, що компенсація завданих йому внаслідок ДТП збитків має бути покладена на винну особу, - ОСОБА_7, тому просив суд задовольнити позов у обраний ним спосіб.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 17 серпня 2015 року, занесеною до журналу судового засідання, до участі у справі як третю особу залучено приватне акціонерне товариство ПрАТ "Страхова компанія "Інкомстрах" (далі - ПрАТ "СК "Інкомстрах".

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 17 листопада 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 25 грудня 2015 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 листопада 2015 року в частині відмови у стягненні витрат на евакуацію транспортного засобу скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 2 160 грн витрат на евакуацію транспортного засобу та 243 грн 60 коп. судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 243 грн 60 коп. судового збору.

В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати в частині відмови в позові про стягнення 42 175 грн 75 коп. матеріального збитку, спричиненого внаслідок ДТП, відмови у стягненні 850 грн витрат на експертну оцінку майна (пошкодженого транспортного засобу), а також відмови у стягненні 497 грн 05 коп. судового збору за подання апеляційної скарги. Заявник просить рішення суду апеляційної інстанції змінити в частині стягнення судового збору в розмірі 243 грн 60 коп. шляхом стягнення з відповідача 451 грн 86 коп. судового збору, в іншій частині рішення апеляційного суду залишити без змін. Крім іншого, ОСОБА_6 просить касаційний суд ухвалити у справі нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі та стягнути судові витрати з відповідача у справі, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

За правилами ч. 3 ст. 335 ЦПК України касаційний суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Судом першої інстанції встановлено, що 3 жовтня 2013 року по вул. Борщаговській в м. Київ сталася ДТП, а саме: ОСОБА_7, керуючи автомобілем "Хюндай Акцент", державний номер НОМЕР_1, здійснив наїзд на припаркований автомобіль ВАЗ, державний номер НОМЕР_2, внаслідок чого автомобілі зазнали механічних пошкоджень.

Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2013 року ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні даної ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу.

На час ДТП цивільно-правова відповідальність власника автомобіля "Хюндай Акцент", державний номер НОМЕР_1, була застрахована в ПрАТ "СК "Інкомстрах" відповідно до страхового полісу № АС/6029567, ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, складає 50 тис. грн, франшиза - 0 грн.

Згідно зі звітом від 23 січня 2014 року про оцінку автомобіля "ВАЗ", державний номер НОМЕР_2, матеріальний збиток, завданий власникові такого автомобіля складає 42 175 грн 75 коп.

21 січня 2014 року позивач звернувся до ПрАТ "СК "Інкомстрах" із заявою про відшкодування шкоди, завданої внаслідок вказаної ДТП, проте у визначений законом строк страховик виплату страхового відшкодування не здійснив.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що розмір матеріального збитку не перевищує ліміту страхового відшкодування, передбаченого договором про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності, а тому виплата матеріального збитку підлягає стягненню зі страхової компанії. Крім того, позивач не надав доказів того, що страховик ПрАТ "СК "Інкомстрах" - ліквідований і виключений з реєстру ЄДРПОУ.

Колегія суддів апеляційного суду погодилася з такими висновками суду першої інстанції, однак дійшла висновків про помилковість доводів районного суду про безпідставність позову в повному обсязі. Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позивач також просив стягнути витрати на евакуацію транспортного засобу в розмірі 2 160 грн та на підтвердження понесених витрат надав квитанцію від 4 жовтня 2013 року № 010589 (а. с. 38).

Зазначені витрати не належать до витрат, які відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" відшкодовуються страховиком.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України встановлено, що збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Оскільки позивач вимушений був нести витрати на евакуацію транспортного засобу, який був пошкоджений з вини відповідача, і такі витрати не покладаються на страхову компанію, апеляційний суд вважав за необхідне стягнути такі витрати з винної у ДТП особи. Висновки апеляційного суду щодо розподілу судових витрат є похідними.

Разом з тим указані висновки судів попередніх інстанцій щодо предмета та підстав позову є передчасними.

Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) (далі - Закон № 1961-IV (1961-15) ) (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону № 1961-IV).

Згідно зі ст. 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

За змістом Закону № 1961-IV (1961-15) (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння дорожньо-транспортної пригоди) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Як передбачено ст. 1194 ЦК України, в разі, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

З огляду на вищенаведене сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди породжує деліктне зобов'язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов'язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.

Разом із тим зазначені зобов'язання не виключають одне одного. Деліктне зобов'язання - первісне, основне зобов'язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, в результаті якої завдана шкода, буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов'язково припиняє деліктне зобов'язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов'язаною. При цьому потерпілий стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не є, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов'язаний виконати обов'язок зі здійснення страхового відшкодування.

Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (ч. 1 ст. 12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (ч. 2 ст. 14 ЦК України).

Відповідно до ст. 511 ЦК України зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Згідно з ч. ч. 1, 4 ст. 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

З огляду на вищенаведене право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов'язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов'язанні.

Таким чином потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов'язань: деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених ст. 1194 ЦК України підстав.

Потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в рамках деліктного зобов'язання, незалежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. В такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором із відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов'язками страховика як сторони договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Якщо потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування в розмірі, який у повному обсязі відшкодовує завдану шкоду, деліктне зобов'язання між потерпілим і особою, яка завдала шкоди, припиняється згідно зі ст. 599 ЦК України виконанням, проведеним належним чином.

Якщо потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов'язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов'язку згідно зі ст. 1194 ЦК України - відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.

Підсумовуючи, слід зазначити, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована. У разі задоволення такого позову заподіювач шкоди не позбавлений можливості пред'явити майнові вимоги до страхової компанії, з якою ним укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом України у постанові від 20 січня 2016 року, справа 6-2808цс15, і за правилами ст. 367-7 ЦПК України вони є обов'язковими для врахування всіма судами України.

Суди попередніх інстанцій не врахували право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем, а тому дійшли помилкових висновків про відмову в задоволенні позовних вимог про відшкодування збитків, спричинених внаслідок ДТП, з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована і належним відповідачем у справі є страхова компанія, позов до якої не заявлено.

Інші позовні вимоги є похідними.

Ухвалені у справі судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не в повній мірі відповідають вимогам ст. ст. 213, 214 ЦПК України, а тому вони підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, як це передбачено вимогами ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 листопада 2015 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 25 грудня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.