Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Ухвала
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 травня 2013 року м. Київ
( Додатково див. ухвалу апеляційного суду Рівненської області (rs28417236) ) ( Додатково див. рішення Рівненського районного суду (rs27522033) )
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Кузнєцова В.О.,
суддів: Дербенцевої Т.П., Мартинюка В.І.,
Наумчука М.І., Остапчука Д.О.,
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення боргу та внесення змін до договору, витребування документів
за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 19 жовтня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 19 грудня 2012 року, -
в с т а н о в и л а:
У червні 2010 року публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль") звернулося до суду із указаним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що 28 вересня 2007 року та 24 листопада 2009 року між банком та ОСОБА_4 було укладено кредитні договори, за умовами яких позичальник отримав 1 900 000 грн зі сплатою 17 % річних строком до 27 вересня 2017 року та 745 706 грн зі сплатою 24 % річних строком до 26 червня 2015 року. На забезпечення виконання кредитних зобов'язань 28 вересня 2007 року між банком та ОСОБА_5 було укладено договір поруки, а з ОСОБА_4 - 28 вересня 2007 року іпотечний договір, за умовами якого іпотекодавець передав у володіння та користування банку цілісний майновий комплекс по АДРЕСА_1 у м. Рівне Рівненської області.
Крім того, за п. 1.3. договору іпотеки ОСОБА_4 зобов'язався до 25 січня 2007 року отримати державний акт на земельну ділянку, на якій знаходиться цілісний майновий комплекс, після чого майнові права на земельну ділянку продовжують бути предметом іпотеки без укладення додаткової угоди до іпотечного договору.
Внаслідок порушення договірних зобов'язань за кредитними договорами станом на 5 червня 2012 року утворилася заборгованість у розмірі 3 581 169, 44 грн, яку позивач просив стягнути солідарно з відповідачів. Також, посилаючись на те, що іпотекодавець не виконав умови п. 1.3. договору іпотеки, позивач просив витребувати у ОСОБА_4 державні акти на право власності на земельні ділянки площами 1, 0775 га, 0, 0240 га, 0, 0683 га, 0, 0687 га та 0, 3115 га, розташовані АДРЕСА_1 у м. Рівне Рівненської області, та внести зміни до п. 1.3. іпотечного договору, зазначивши, що вказані земельні ділянки є предметом іпотеки.
Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 19 жовтня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 19 грудня 2012 року, позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" 3 581 169, 44 грн кредитної заборгованості та судові витрати. Витребувано у ОСОБА_4 державні акти на право власності на земельні ділянки площею 1, 0775 га, 0, 0240 га, 0, 0683 га, 0, 0687 га, 0, 3115 га, розташовані АДРЕСА_1 у м. Рівне Рівненської області, та ухвалено передати їх позивачеві. Внесено зміни до п. 1.3. іпотечного договору від 28 вересня 2007 року, викладено п. 1.3. в іншій редакції, зазначено, що разом з іпотекою нерухомого майна в іпотеку за договором надаються земельні ділянки площею 1, 0775 га, 0, 0240 га, 0, 0683 га, 0, 0687 га,
0, 3115 га, розташовані АДРЕСА_1 у м. Рівне Рівненської області, на яких знаходяться зазначені в п. 1.2. договору будівлі та споруди,
У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено, що 28 вересня 2007 року та 24 листопада 2009 року між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_4 було укладено кредитні договори, за умовами яких позичальник отримав 1 900 000 грн зі сплатою 17 % річних строком до 27 вересня 2017 року та 745 706 грн зі сплатою 24 % річних строком до 26 червня 2015 року. На забезпечення виконання кредитних зобов'язань 28 вересня 2007 року між банком та ОСОБА_5 було укладено договір поруки, а з ОСОБА_4 28 вересня 2007 року іпотечний договір, за умовами якого іпотекодавець передав у володіння та користування банку цілісний майновий комплекс по АДРЕСА_1 у м. Рівне Рівненської області.
Відповідно до п. 1.3. договору іпотеки ОСОБА_4 зобов'язався до 25 січня 2007 року отримати державний акт на земельну ділянку, на якій знаходиться цілісний майновий комплекс, після чого майнові права на земельну ділянку продовжують бути предметом іпотеки без укладення додаткової угоди до іпотечного договору.
17 квітня 2008 року ОСОБА_4 видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 1, 5500 га по АДРЕСА_1 у м. Рівне.
Рішенням Рівненської міської ради № 3442 від 12 травня 2010 року державний акт на право власності на земельну ділянку від 17 квітня 2008 року скасовано, затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки при поділі земельної ділянки підприємця ОСОБА_4, вирішено видати ОСОБА_4 державні акти на право власності на земельні ділянки площами 1, 0775 га, 0, 0240 га, 0, 0683 га, 0, 0687 га, 0, 3115 га.
Згідно ч. 1 ст. 5 Закону України "Про іпотеку" у редакції, чинній на час укладення іпотечного договору, предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.
За ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту
державної реєстрації цих прав.
Відповідно до ч. 1 ст. 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.
В итребовуючи державні акти на земельну ділянку та визначаючи земельні ділянки предметом іпотеки відповідно до п. 1.3. іпотечного договору, суд посилався на те, що рішенням Рівненської міської ради № 3442 від 12 травня 2010 року вирішено видати ОСОБА_4 державні акти на право власності на земельні ділянки площами 1, 0775 га, 0, 0240 га, 0, 0683 га, 0, 0687 га, 0, 3115 га. При цьому суд першої інстанції не звернув уваги на обставини, з якими закон пов'язує виникнення права власності на земельну ділянку, не перевірив, чи відбулась державна реєстрація права власності ОСОБА_4 на вказані земельні ділянки відповідно до вимог ст. 125 ЗК України, оскільки у матеріалах справи відсутні державні акти на право власності на земельні ділянки.
Посилаючись на рішення міської ради про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки при поділі земельної ділянки підприємця ОСОБА_4 як на підставу для задоволення позову, суд не звернув уваги на те, що вказане рішення не є правовстановлюючим документом щодо права власності на земельну ділянку.
Задовольняючи позов у частині внесення змін до п. 1.3. договору іпотеки та зазначивши, що разом з іпотекою нерухомого майна в іпотеку за договором надаються земельні ділянки, на яких знаходяться визначені п. 1.2. договору будівлі та споруди, площею 1, 0775 га, 0, 0240 га, 0, 0683 га, 0, 0687 га, 0, 3115 га, розташовані АДРЕСА_1 у м. Рівне Рівненської області, суди не звернули уваги на те, що у п.1.3. іпотечного договору сторони погодили, що, після отримання ОСОБА_4 державного акту на земельну ділянку, майнові права на яку є предметом іпотеки, оформлене право власності на земельну ділянку продовжує бути предметом іпотеки без додаткової угоди до нього. Умови про внесення змін до іпотечного договору, зокрема, до п.1.3, не передбачено. На якій підставі судом внесені зміни до договору іпотеки, у рішенні суду не вказано.
Враховуючи те, що порушення судами норм процесуального права у частині вирішення позову про витребування у ОСОБА_4 державних актів на право власності на земельні ділянки та внесення змін до п. 1.3. договору іпотеки унеможливили встановлення фактичних обстави, що мають значення для правильного вирішення спору, рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду у зазначеній частині підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Разом з тим, є безпідставними доводи касаційної скарги про порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права при розгляді справи у частині вирішення позову банка про стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором, висновки судів у цій частині не спростовують, зводяться до переоцінки доказів. За таких обставин, у відповідності до ст. 337 ЦПК України, відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень у зазначеній частині.
Керуючись ст. ст. 336, 337, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у
цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, -
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 19 жовтня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 19 грудня 2012 року у частині вирішення позову про витребування у ОСОБА_4 державних актів на право власності на земельні ділянки та внесення змін до п. 1.3. договору іпотеки скасувати, справу у цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
В іншій частині рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 19 жовтня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 19 грудня 2012 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді:
В.О. Кузнєцов
Т.П. Дербенцева
В.І. Мартинюк
М.І. Наумчук
Д.О. Остапчук