19 жовтня 2016 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Попович О.В., Завгородньої І.М., Коротуна В.М., розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Вовк Ірина Іванівна, шоста Запорізька державна нотаріальна контора, районна адміністрація по Комунарському району Запорізької міської ради, як орган опіки та піклування, про визнання свідоцтв про право на спадщину недійсними, визнання права власності на квартиру у порядку спадкування за законом, витребування майна з чужого володіння, скасування державної реєстрації, за касаційною скаргою ОСОБА_5, ОСОБА_6 та за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 березня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 09 лютого 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2014 року ОСОБА_9 звернувся до суду із вказаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що він є спадкоємцем першої черги після смерті свого сина ОСОБА_10 До складу спадкової маси входить квартира АДРЕСА_1.

Зазначав, що у встановлений законом строк він звернувся із заявою до нотаріальної контори про прийняття спадщини, проте свідоцтво про право на спадщину не отримав, так як на підставі рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27 жовтня 2010 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 25 листопада 2010 року, він був усунутий від права на спадщину. Зазначені рішення ним були оскаржені до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, про що позивач повідомив ОСОБА_11, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та шосту Запорізьку державну нотаріальну контору.

18 грудня 2010 року ОСОБА_5 та ОСОБА_11 отримали свідоцтва про на спадщину за законом, а 12 лютого 2011 року за договором купівлі-продажу продали спірну квартиру ОСОБА_7

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня 2011 року рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27 жовтня 2010 року та ухвала апеляційного суду Запорізької області від 25 листопада 2010 року були скасовані, справа передана на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24 грудня

2013 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 19 березня 2014 року, в задоволенні позову ОСОБА_6 про усунення ОСОБА_9 від права на спадкування було відмовлено.

Звернувшись до шостої Запорізької державної нотаріальної контори про отримання свідоцтва про право на спадщину, він 13 вересня 2013 року отримав постанову державного нотаріуса Дмитрієвої Н.П. про відмову у вчиненні нотаріальної дії щодо видачі свідоцтва про право на спадщину, так як майно, що було вказано як спадкове, оформлене іншими належними спадкоємцями, які вчасно прийняли спадщину та висловили бажання отримати правовстановлюючі документи на своє ім'я.

У зв'язку з викладеним, ОСОБА_9 просив суд визнати недійсними: свідоцтво про право на спадщину за законом від 18 грудня

2010 року на ім'я ОСОБА_5 після ОСОБА_10, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року, посвідчене державним нотаріусом шостої Запорізької державної нотаріальної контори Дмитрієвою Н.П., свідоцтво про право на спадщину за законом від 18 грудня 2010 року на ім'я ОСОБА_11 після

ОСОБА_10, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року, посвідчене державним нотаріусом шостої Запорізької державної нотаріальної контори

Дмитрієвою Н.П.; визнати за ним право власності у порядку спадкування за законом на квартиру АДРЕСА_2 в

м. Запоріжжі після смерті ОСОБА_10, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року; витребувати у ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_1 та повернути у його власність; скасувати державну реєстрацію права власності на спірну квартиру на ім'я ОСОБА_7

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 березня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 09 лютого 2016 року, позов задоволено частково.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від

18 грудня 2010 року на ім'я ОСОБА_5, посвідчене державним нотаріусом шостої Запорізької державної нотаріальної контори Дмитрієвою Н.П.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від

18 грудня 2010 року на ім'я ОСОБА_11, посвідчене державним нотаріусом шостої Запорізької державної нотаріальної контори

Дмитрієвою Н.П.

Визнано за ОСОБА_9, право власності на квартиру АДРЕСА_3 після смерті

ОСОБА_10, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року, в порядку спадкування за законом.

Витребувано квартиру АДРЕСА_3 у ОСОБА_7 та повернуто зазначену квартиру ОСОБА_9

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 та ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просять скасувати рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від

20 березня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від

09 лютого 2016 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

ОСОБА_7, посилаючись на порушення судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просила скасувати оскаржувані рішення та направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) ВССУ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають відхиленню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до положень ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Задовольняючи частково позов суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що

ОСОБА_9 вважається таким, що прийняв спадщину, його право, як спадкоємця першої черги, було поновлено ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 19 березня 2014 року. При цьому спірна квартира вибула поза волею ОСОБА_9, а тому він має право на відновлення свого права на неї, шляхом витребування її від добросовісного набувача.

Колегія суддів погоджується із зазначеними висновками суду першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер ОСОБА_10, після його смерті відкрилась спадщина на квартиру АДРЕСА_3.

Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_10 є його батько ОСОБА_9

20 липня 2009 року ОСОБА_9 звернувся до шостої Запорізької державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_10

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27 жовтня 2010 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 25 листопада 2010 року, ОСОБА_9 було усунуто від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_10

18 грудня 2010 року державним нотаріусом шостої Запорізької державної нотаріальної контори Дмитрієвою Н.П. видані свідоцтва про право на спадщину за законом, після смерті ОСОБА_10, по 1\2 частки квартири АДРЕСА_3

ОСОБА_11 та ОСОБА_5, які є рідними тітками померлого.

12 лютого 2011 року між ОСОБА_5, ОСОБА_11 та

ОСОБА_7 укладено договір купівлі-продажі спірної квартири, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Вовк І.І.

Згідно свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 від 11 серпня

2012 року ОСОБА_11 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року. Все належне майно ОСОБА_11 заповіла ОСОБА_6

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 березня 2011 року рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27 жовтня 2010 року та ухвала апеляційного суду Запорізької області від 25 листопада 2010 року скасовані, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24 грудня

2013 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 19 березня 2014 року, було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_6 про усунення ОСОБА_9 від спадщини, після померлого сина ОСОБА_10

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 08 травня 2015 року ОСОБА_9 помер, у зв'язку із чим ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 07 грудня 2015 року залучено до участі у справі правонаступника ОСОБА_9 - ОСОБА_4

Відповідно до ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Враховуючи, що ОСОБА_9 є спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_10 та підстави для відмови у видачі свідоцтва про праву на спадщину відпали з дати набрання законної сили рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24 грудня 2013 року, висновок судів попередніх інстанцій щодо визнання виданих свідоцтв про право на спадщину ОСОБА_5 та ОСОБА_13, а також визнання права власності на квартиру АДРЕСА_2 у

м. Запоріжжі, у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_10, є законним та обґрунтованим.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника не з його волі.

На підставі ч. 5 ст. 1268 ЦК України спадщина належить спадкоємцю незалежно від часу її прийняття з часу відкриття спадщини.

Статтею 396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України (435-15) , в тому числі і на витребування цього майна від добросовісного набувача.

Таким чином, оскільки, як установлено судом, спірна квартира була відчужена поза волею ОСОБА_9, шляхом незаконного позбавлення права спадкування за законом, а тому останній мав право домагатися відновлення свого права на неї. Прийнявши в установленому законом порядку спадщину позивач з часу її відкриття набув речові права на успадковану квартиру - право володіння та право користування нею і, відповідно, право на захист цих прав. Право розпорядження зазначеною квартирою виникає в позивача з часу державної реєстрації його права власності на квартиру (ч. 2 ст. 1299 ЦК України).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12.

Отже, рішення судів першої та апеляційної інстанцій у справі, яка переглядається, є законними.

Доводи касаційних скарг ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 зазначених висновків суду не спростовують.

При цьому судами попередніх інстанцій правильно відмовлено відповідачам у застосуванні строків позовної давності до вимог

Доводи касаційної скарги ОСОБА_7 щодо порушення прав її чоловіка ОСОБА_14, який є власником 1/2 частини спірної квартири, є також безпідставними та не спростовують висновки суду апеляційної інстанції в цій частині.

Із врахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційних скарг та зміст оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про те, що судом першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст.ст. 338- 341 ЦПК України є підставами для скасування судових рішень.