Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Писаної Т.О., Мазур Л.М., Попович О.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 14 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 20 січня 2016 року,

У липні 2015 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулось до суду з указаним позовом, в якому банк просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором від 16 листопада 2013 року у розмірі 26 838,46 грн, а також судові витрати у розмірі 268,38 грн.

Рішенням Київського районного суду м.Харкова від 14 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 20 січня 2016 року, позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь позивача заборгованість за кредитним договором від 16 листопада 2013 року у розмірі 26 838,46 грн та судові витрати у розмірі 268,38 грн.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для його скасування.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Судами встановлено, що 01 грудня 2010 року за заявою позичальника між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 4 140 грн, строком до 30 листопада 2012 року включно, зі сплатою 0,01 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом.

У заяві позичальника вказано, що ОСОБА_4 ознайомлена та згодна з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам, своїм підписом підтвердила факт надання їй повної інформації про умови кредитування.

16 листопада 2013 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4 укладено Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт. За умовами угоди відповідач отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 14 917,62 грн зі сплатою 18 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Пунктом 2.2 Генеральної угоди передбачено, що згідно з статтями 212, 611, 651 ЦК України при порушенні позичальником строків погашення заборгованості, зазначених в даній генеральній угоді, Умовах та правилах, більше ніж на 31 день, по зобов'язанням строк виконання яких не настав, сторони погодили, що строк повернення кредиту вважається 32-й день з моменту виникнення порушення. Заборгованість по кредиту, починаючи з 32-го дня порушення, вважається простроченою. Позичальник сплачує банку штраф у розмірі 3 318,18 грн.

При цьому, відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана нею Генеральна угода разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами Банку становить собою договір про надання кредиту, про що свідчить підпис ОСОБА_4 на цій заяві.

Відповідно до п. 1.1.2.5 Умов надання банківських послуг позичальник зобов'язується погашати заборгованість за кредитом, відсотки за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим Договором.

У статтях 1049, 1050, 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Згідно зі ст. 526 ЦК зобов' має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК (435-15) .

Таким чином, встановивши, що відповідач належним чином умови кредитного договору не виконує, суди дійшли правильного висновку про задоволення позову.

На підставі вказаного колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 14 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 20 січня 2016 року залишити без змін.