Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Писаної Т.О., Коротуна В.М., Попович О.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - Служба у справах дітей Надвірнянської районної державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 30 березня 2016 року,

У жовтні 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду з указаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 13 листопада 2004 року було зареєстровано шлюб між нею та відповідачем, в якому народилася донька ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. Шлюб між сторонами було розірвано у 2011 році, дитина залишилась проживати з позивачем. Відповідач з того часу не приймав участі у вихованні дитини, матеріальної допомоги на утримання дитини не надавав, крім того, провокував з позивачем конфлікти та вчиняв правопорушення проти неї, а також він раніше судимий за скоєння ряду злочинів, а тому просила задовольнити позов.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 лютого 2016 року позов задоволено.

Позбавлено ОСОБА_5 батьківських прав відносно його доньки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 30 березня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Попереджено ОСОБА_5 про необхідність змінити ставлення до виховання доньки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Покладено на Службу у справах дітей Надвірнянської районної державної адміністрації контроль за виконанням ОСОБА_5 батьківських обов'язків щодо його доньки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для його скасування.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржуване рішення апеляційного суду залишити без змін.

У статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона або він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дітей або засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

У пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення батьківських прав" (v0003700-07) роз'яснено, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, однак суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про відмову в задоволенні позову, оскільки в матеріалах справи відсутні об'єктивні та безсумнівні докази винної поведінки ОСОБА_5 та його свідомого нехтування своїми батьківськими обов'язками стосовно доньки ОСОБА_6, а отже й відсутні підстави позбавлення його батьківських прав.

Крім того, поведінка відповідача свідчить, що він намагається не втрачати контакт зі своєю донькою, спілкується та приїжджає до неї, приймає участь в її утриманні.

Як на підставу для задоволення позову ОСОБА_4 посилалася на те, що відповідач був засудження за вчинення ряду злочинів, однак апеляційний суд обґрунтовано не прийняв ці доводи, оскільки по-перше, ОСОБА_5 був засуджений у тому числі й до одруження з позивачем, по-друге, сам факт засудження за вчинення злочину щодо іншої особи, за відсутності доказів свідомого ігнорування батьківських обов'язків не може бути підставою для позбавлення батьківських прав.

З урахуванням вказаного апеляційний суд, дослідивши усі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, ухвалив законне і обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позову, а тому підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ