розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 12 квітня 2016 року,

У червні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому зазначала, що 02 жовтня 2013 року вона домовилася з ОСОБА_4 укласти договір купівлі-продажу металевого павільйону НОМЕР_1 площею 35 кв. м, що знаходиться на торговому ряді між вул. Кравчука та вул. Карпенка-Карого у м. Луцьку Волинської області, за ціною 36 тис. доларів США до 01 лютого 2014 року, та передала відповідачу завдаток у розмірі 15 тис. доларів США, що підтверджено розпискою.

Вказувала, що 01 листопада 2013 року нею передано відповідачу 5 тис. доларів США, 01 грудня 2013 року - 5 тис. доларів США, 25 лютого 2014 року - 3 тис. доларів США, 22 квітня 2014 року - 3 тис. доларів США, 07 травня 2014 року - 2 тис. доларів США. Всього передала ОСОБА_4 грошові кошти на суму 33 тис. доларів США.

У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_4 умов договору купівлі-продажу, просила стягнути з відповідача сплачені кошти у розмірі 392 040 грн 32 коп.

У жовтні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом, у якому зазначав, що 02 жовтня 2013 року між ним та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу металевого павільйону НОМЕР_1 площею 35 кв. м, що знаходиться на торговому ряді між вул. Кравчука та вул. Карпенка-Карого у м. Луцьку Волинської області, за ціною 36 тис. доларів США зі строком оплати до 01 лютого 2014 року, який був оформлений у вигляді розписки.

У зв'язку з тим, що ОСОБА_3 лише частково сплатила йому грошові кошти за придбаний торговий павільйон у розмірі 33 тис. доларів США, просив стягнути з неї заборгованість за договором купівлі-продажу металевого павільйону від 02 жовтня 2013 року у гривневому еквіваленті у розмірі 40 117 грн 02 коп., яка складається з основного боргу - 3 тис. доларів США, що еквівалентно 38 858 грн 65 коп., 3 % річних - 59,67 доларів США, що еквівалентно 772 грн 90 коп., інфляційних втрат - 37,48 доларів США, що еквівалентно 485 грн 47 коп.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 лютого 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 18 березня 2015 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 заборгованість у розмірі 40 117 грн 02 коп., із якої: основний борг - 38 858 грн 65 коп., 3 % річних - 772 грн 90 коп., інфляційні втрати - 485 грн 47 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 липня 2015 року рішення Луцького міськрайонного суду від 11 лютого 2015 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 18 березня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи ОСОБА_3 26 серпня 2015 року збільшила позовні вимоги, просила стягнути із ОСОБА_4 на її користь 746 460 грн.

ОСОБА_4 також збільшив свої позовні вимоги і просив стягнути із ОСОБА_3 заборгованість у розмірі 3 тис. доларів США, що еквівалентно 71 455 грн 48 коп., у тому числі: основної заборгованості - 3 тис. дол. США, що еквівалентно 67 827 грн 83 коп., 3 % річних - 64,85 дол. США, що еквівалентно 1 466 грн 20 коп., інфляційних витрат - 95,60 дол. США, що еквівалентно 2 161 грн 45 коп.

Останнім рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 січня 2016 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Волинської області від 12 квітня 2016 року, позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 746 460 грн основного боргу та понесені нею судові витрати зі сплати судового збору в сумі 6 394 грн 50 коп.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості відмовлено за необґрунтованістю.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні первинного позову та задовольнити зустрічний позов.

Відповідно до п. 6 розд. XII"Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Судове рішення апеляційного суду не повністю відповідає зазначеним вимогам закону.

Судом установлено, що згідно з розпискою від 02 жовтня 2013 року ОСОБА_3 передала ОСОБА_4 15 тис. доларів США як завдаток за металевий павільйон НОМЕР_1 площею 35 кв. м, що знаходиться на торговому ряді між вул. Кравчука та вул. Карпенка-Карого у м. Луцьку Волинської області, який ОСОБА_4 зобов'язався продати ОСОБА_3 за ціною 36 тис. доларів США строком до 01 лютого 2014 року (а. с. 49).

Відповідно до графіка платежів 01 листопада 2013 року ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_3 5 тис. доларів США, 01 грудня 2013 року - 5 тис. доларів США, 25 лютого 2014 року - 3 тис. доларів США, 22 квітня 2014 року - 3 тис. доларів США та 07 травня 2014 року - 2 тис. доларів США.

Всього ОСОБА_3 передала ОСОБА_4 грошові кошти на суму 33 тис. доларів США.

Звертаючись до суду із позовом, позивачка вказувала, що ОСОБА_4 відмовився укладати договір купівлі-продажу та підписувати акт приймання-передачі з мотивів відсутності у нього будь-яких документів на торгове місце.

Задовольняючи первинний позов ОСОБА_3 та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_3 виконала свої зобов'язання перед ОСОБА_6, сплативши у передбачені домовленістю строки попередню оплату придбаного майна, а відповідач ОСОБА_4 своїх зобов'язань за договором не виконав, не може передати позивачці торговельний павільйон із конкретно визначеним торговим місцем, оскільки зобов'язаний звільнити торговельну площу відповідно до рішення суду, що набрало законної сили. При цьому, суд зазначив, що належних доказів про передачу майна ОСОБА_4 позивачці не надано, акт приймання-передачі торговельного павільйону сторонами не складався.

Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням суду першої інстанції, залишив його без змін і зазначив, що висновки суду відповідають встановленим обставинам справи.

Проте з висновком апеляційного суду повністю погодитися не можна.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 передав ОСОБА_3 товар - металевий павільйон НОМЕР_1 площею 35 кв. м, що знаходиться на торговому ряді між вул. Кравчука та вул. Карпенка-Карого у м. Луцьку.

Відсутність акта прийому-передачі, який засвідчує факт передачі однією стороною та прийняття іншою стороною відповідного придбаного у власність майна, не свідчить про те, що така передача не відбулась.

За загальними положеннями ЦПК України (1618-15) на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача, та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 11 "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, суд повинен всебічно і повно з'ясувати усі обставини, що складають предмет доказування, дослідити кожен доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (ст. ст. 58, 59 ЦПК України), окремо та всі докази у їх сукупності у порядку, передбаченому ст. ст. 185, 187, 189, 212 ЦПК України, що відображається у судовому рішенні. Відхилення того чи іншого доказу, перевагу одного доказу над іншим має бути мотивованим.

Апеляційний суд залучив до матеріалів справи акт державного виконавця від 08 липня 2015 року, з якого вбачається, що при виконанні судового рішення про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 боргу державними виконавцями було проведено виїзд 09 липня 2015 року за адресою: м. Луцьк, Варшавський ринок, контейнер НОМЕР_1 та було встановлено, що контейнер належить ОСОБА_3, де здійснюється підприємницька діяльність (а. с. 214, 229), та лист приватного підприємства "Аларм Плюс", згідно із яким підприємцем ОСОБА_3, починаючи з жовтня 2013 року до жовтня 2015 року включно за надані послуги з охорони павільйону НОМЕР_1, що перебуває на території торгово-пішоходного ряду між вул. Карпенка-Карого та вул. Кравчука в м. Луцьку, сплачувалися кошти в розмірі 220 грн на користь приватного підприємства "Аларм Плюс" (а. с. 176), проте взагалі ніякої оцінки вказаним доказам не надав.

Також, суд не прийняв до уваги й покази свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, які підтвердили факт передачі ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 ключів від павільйону саме після отримання завдатку, а остання користувалася цим павільйоном після їх отримання.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_3 посилалась на те, що ОСОБА_4 не виготовив та не передав їй документи на спірний павільйон, у зв'язку із чим суд першої інстанції зробив висновок, із яким погодився апеляційний суд, про те, що ОСОБА_4 не виконав своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу.

При цьому, суд не врахував норми ст. 666 ЦК України, згідно із якою якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Тобто, у разі, якщо продавцем не передані документи, що стосуються товару, то наступають інші наслідки, а не стягнення коштів із продавця.

Крім того, стягуючи з ОСОБА_12 на користь ОСОБА_3 746 460 грн основного боргу, суд не визначився та не зазначив у рішенні правову норму, яка регулює підставу стягнення вказаної суми.

За загальними вимогами процесуального права, закріпленими у ст. ст. 57- 60, 131, 132, 137, 177, 179, 185, 194, 212- 215 ЦПК України, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру збитків, наявність доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Погодившись із висновком суду першої інстанції, апеляційний суд на порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України на зазначені вище положення закону та обставини справи уваги не звернув, не перевірив у достатньому обсязі доводів апеляційної скарги, у якій ОСОБА_4 звертав увагу на вказані вище обставини.

Зазначене вище свідчить про неповне встановлення судом апеляційної інстанції фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, неповноту перевірки законності і обґрунтованості рішення місцевого суду, порушення норм процесуального права, що в свою чергу, призвело до поверхового та неправильного вирішення спору.

За таких обставин ухвала підлягає скасуванню з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ