розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" про визнання договору кредиту удаваним та визнання його таким, що був укладений у національній валюті, за касаційною скаргою ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_5 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16 листопада 2015 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Івано-Франківської області від 21 грудня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У липні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк") про визнання договору кредиту удаваним та визнання його таким, що був укладений у національній валюті, посилаючись на те, що 04 липня 2008 року між ним та ПАТ "УкрСиббанк", укладено кредитний договір, за умовами якого йому було надано кредит на споживчі цілі у розмірі 48 000 доларів США. Зазначає, що вказаний договір є удаваним, оскільки його було укладено для приховання іншого правочину, а саме того, що кредит був наданий позивачу в гривневому еквіваленті в розмірі 232 790 грн 40 коп.

Посилаючись на те, що укладений кредитний договір в частині валюти кредитування суперечить вимогам Закону України "Про Національний банк України" (679-14) , Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" (15-93) й порушує його права, оскільки використання іноземної валюти, як засобу платежу можливе лише за наявності індивідуальної ліцензії, яка відсутня у позивача, просив визнати укладений договір удаваним, визнати його укладеним в національній валюті, зобов'язати банк провести перерахунок графіку погашення кредиту.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Івано-Франківської області від 21 грудня 2015 року відмовлено в задоволенні позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_5 просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення судів ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування не встановлено.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом установлено, що 04 липня 2008 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 11367663000, відповідно до умов якого позивач отримав кредит у розмірі 48 000 доларів США, що еквівалентно 232 790 грн 40 коп., строком до 04 липня 2029 року.

Пунктом 1.2.2 цього договору визначено графік погашення кредиту, відповідно до якого ОСОБА_4 повинен щомісячно сплачувати 575 доларів США.

У забезпечення належного виконання кредитного договору, між ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_6 04 липня 2008 року було укладено договір поруки.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За правилами ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (ч. ч. 1, 3 ст. 533 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 533 ЦК України, якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Згідно правової позиції, викладеної в Постанові Верховного Суду України № 6-79цс14 від 02 липня 2014 року, відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Разом із тим ч. 2 ст. 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривні за офіційним курсом Національного банку України.

Отже визначення в договорі еквіваленту зобов'язання в іноземній валюті відповідає вимогам ст. 533 ЦК України. При цьому сплата за таким зобов'язанням має здійснюватися в гривні за офіційним курсом Національного банку України на дату оплати.

Крім того, відповідно до п. 9.1 Загальних умов кредитування, що є невід'ємною частиною Кредитного договору, позивач своїм підписом підтвердив, що відповідач належним чином ознайомив його, зокрема, з інформацією, передбаченою ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", з правилами надання фінансових послуг (кредитів), затверджених компанією, а згідно п. 9.2 цих умов, позивач підтвердив, що йому надано вичерпну інформації про умови надання кредиту.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), з урахуванням встановлених обставин і вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України, дійшов вірного й обґрунтованого висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позову, оскільки позивачем не доведено, що між сторонами укладеного кредитного договору, виникли інші права і обов'язки ніж ті, що передбачені договором, що банку для здійснення операцій з іноземною валютою потрібна індивідуальна ліцензія, тобто факти зазначені ОСОБА_4 для визнання правочину удаваним не можуть бути підставою для скасування оспорюваного кредитного договору.

Положення чинного законодавства, хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення розрахунків за зобов'язанням, визначеним грошовим еквівалентом в іноземній валюті.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів, оскільки вони узгоджуються з матеріалами та обставинами справи.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_5 на увагу не заслуговують та висновків судів не спростовують.

Матеріали витребуваної справи не свідчать про те, що судами при розгляді даної справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 338- 341 ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Таким чином, оскаржувані рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для їх скасування відсутні.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи вищенаведене та керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16 листопада 2015 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Івано-Франківської області від 21 грудня 2015 року залишити без змін.