суддів: Гримич М.К., Карпенко С.О., Умнової О.В., Фаловської І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні домоволодінням, знесення самочинно побудованих об'єктів, за касаційною скаргою ОСОБА_6 в особі представника ОСОБА_7 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 20 серпня 2015 року, ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 19 січня 2016 року,

У травні 2014 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом, в якому просила усунути їй перешкоди у здійсненні нею права користування гаражем (Л), шляхом знесення самочинно побудованих відповідачем об'єктів А4, А3, бетоннометалової огорожі (сітка), визначеної у технічному паспорті 4 липня 2013 року за № 4, з метою надання вільного доступу та у випадку невиконання у примусовому порядку рішення на знесення самочинно побудованих об'єктів А4, А3 та надання вільного доступу до гаражу, провести виконання рішення за рахунок відповідача.

В ході розгляду справи позивач змінила предмет позову, шляхом його уточнення в сторону збільшення способів захисту права, у межах одного і того ж способу захисту, додатково просила: демонтувати поребрики та бордюри, одну секцію паркану за літерою №4, зрізати дерево, демонтувати одну металеву стійку, переоблаштувати каналізаційний люк за літерою "и", а також добудови відповідача А3, А4 здійсненні самочинним будівництвом, створюють незручності реалізації права позивача і загрозу у майбутньому усунути перешкоди шляхом знесення, привести до попереднього стану з урахуванням 1 та 2 варіанту висновку експерта, знести дерево, демонтувати поребрики та бордюри, одну секцію паркану № 4, демонтувати одну металеву стійку, переоблаштувати каналізаційний люк, а також просила відшкодувати всі понесені нею судові витрати.

Позов мотивовано тим, що на підставі договору дарування від 25 січня 1994 року позивач є власником 2/3 частини будинку, з відповідною частиною надвірних будівель за адресою: АДРЕСА_1. Належні її частки визначені, як кв. 1, яка, згідно технічного паспорту 22 березня 2000 року складає собою кімнату 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, 1-5, 1-6. Інша 1/3 частина домоволодіння належить відповідачу, яка, згідно технічного паспорту від 22 березня 2000 року складає собою кімнату: 2-1, 2-2, 2-3, 2-4. Житловий будинок має жилу площу 62,92 кв.м, розташовану на земельній ділянці 679,5 кв.м.

Згідно паспорту на домоволодіння та плану земельної ділянки до нього, розробленого 22 березня 2000 року позивач мала вільний проїзд до свого гаражу (літера - Л) упродовж житлового будинку визначеного А, а, А1. На той час не було перешкод проїзду у зв'язку з відсутністю забудов А4, А3. Ці об'єкти побудовані відповідачем самовільно, що підтверджується контролюючими інстанціями.

Виходячи з даних технічного паспорту на житловий будинок, розробленого 4 липня 2013 року відповідачем до приміщень житлового будинку визначеного А, а, А1, добудовано додаткові приміщення А4, А3, при цьому добудова проведена таким чином, що 4,05 кв.м. праворуч від будинку у сукупності 4-5 кв.м. зазначених приміщень А4-А3 праворуч від будинку за даними технічної інвентаризації 2 березня 2000 року створює умови неможливості вільного проїзду з центрального в'їзду до двору, визначеного під номером 5, як ворота. За номером 4 визначено об'єкт, як металева огорожа (сітка), яку відповідач не бажає за взаємним погодженням частково демонтувати з метою надання можливості вільного проїзду до належного їй гаражу. Тому, згідно відповіді інспекції державного архітектурного будівельного контролю від 14 серпня 2013 року встановлено, що відповідачем самовільно побудовано прибудови до житлового будинку А3, прибудови А4, а також сараю "Ц", та сараю-вбиральні "Н", чим порушено вимоги ст. 29 Закону України "Про планування і забудову території".

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 20 серпня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 19 січня 2016 року, позов задоволено частково. Усунено перешкоди у праві користування ОСОБА_5 гаражем позначеного літ. "Л" в технічному паспорті на житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом зобов'язання ОСОБА_6 демонтувати поребрики та бордюри з подальшим їх влаштуванням відповідно до схематичного плану благоустрою проїзду відповідно до додатку "№ 5" висновку експерта від 29 травня 2015 року № 96, демонтувати одну секцію паркану за літ. "№ 4", зрізати дерево. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 судовий збір в розмірі 243,60 грн, 4120,50 грн витрат за проведену судову будівельно-технічну експертизу та 1500 грн витрат на правову допомогу. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Представник відповідача, не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, звернувся із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з наступного.

Частково задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що в ході розгляду справи відповідач погодився на можливість усунення перешкод позивачу проїзду транспортного засобу до гаражу шляхом знесення однієї секції металевого паркану № 4 та погодився переставити поребрики (декоративний бордюр), а позивачем надано докази, які доводять порушення її прав співвласника будинку, що виражається в погіршені умов проїзду до належного їй гаражу.

За таких обставин місцевий суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині усунення перешкоди у праві користування ОСОБА_5 гаражем позначеного літ. "Л" в технічному паспорті на житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом зобов'язання ОСОБА_6 демонтувати поребрики та бордюри з подальшим їх влаштуванням відповідно до схематичного плану благоустрою проїзду відповідно до додатків "№ 4, 5" висновку експерта від 29 травня 2015 року № 96, демонтувати одну секцію паркану за літ. "№ 4", зрізати дерево.

Апеляційний суд погодився з такими висновками місцевого суду та вважав законним і обґрунтованим ухвалене ним рішення. Крім іншого виходив з того, що доводи позивача про те, що перешкоди у вільному проїзді до гаражу виникли через недостатню його ширину, зокрема й через добудови А3, А4, підтверджуються висновками судової будівельно-технічної експертизи, висновки якої не спростовані відповідачем і були покладені судом в обгрунтування рішення.Обраний судом спосіб усунення перешкод забезпечує співвласнику будинку ОСОБА_5 безперешкодне і безпечне користування належним їй майном та є співмирним, оскільки також створюється небезпека пошкодження і будівель А3,А4, що належать відповідачу. Усунення перешкод шляхом демонтажу однієї секції паркану (металевої сітки) та декоративних бордюр фактично не змінює порядок користування земельною ділянкою, що перебуває у загальному користуванні та у користуванні відповідача, отже права співвласника ОСОБА_6 не є обмеженими.

Вказані висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають фактичним обставинам справи та узгоджуються з нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що сторони є співвласниками будинку за адресою: АДРЕСА_1, в якому кожному належить ізольоване житлове приміщення з окремим входом та відповідною частиною надвірних будівель, де частка позивачки складає 2/3 його частини, відповідача - 1/3. Житловий будинок розташований на земельній ділянці 683,7 кв.м., що має один в'їзд /виїзд/. Сторони є користувачами присадибної земельної ділянки, яка умовно поділена на дві частини, проїжджа частина якої проходить по ділянці відповідача і знаходиться у загальному користуванні сторін. Угоду щодо порядку користування земельною ділянкою, сторони не укладали, але ураховуючи, що кожен має на ділянці господарські споруди, певною мірою такий порядок був визначений. Фактичне користування земельною ділянкою у відповідності до вартості будинку сторонами не визначалась.

Сторони у період 1999-2003 років за погодженням один одному побудували: позивач - гараж (лит. "Л"), а відповідач до належної йому частини будинку добудував приміщення А3,А4, встановив металеву огорожу (сітка) № 4 та облаштував місце загального користування декоративним бордюром.

Гараж "Л" побудований позивачем у 1999 році і згідно з даними паспорту на домоволодіння та плану земельної ділянки до нього, розробленого 22 березня 2000 року, позивач мала вільний проїзд до свого гаражу літ. "Л" уздовж житлового будинку відповідача визначеного А, а, А1, до здійснених пізніше добудов АЗ,А4.

Приміщення добудови А3,А4 до належної відповідачу ОСОБА_6 частини будинку не здані в експлуатацію, разом з тим, згідно матеріалів справи, їх будівництво здійснено за згодою співвласниці ОСОБА_5 на підставі рішення виконавчого комітету Кіровоградської міської ради від 12 липня 1995 року № 462 "Про розгляд заяв громадян про надання дозволу на будівництво нових житлових будинків і господарських будівель в існуючих домоволодіннях" та виданого на його підставі дозволу управління по містобудівництву, архітектурі, землеустрою та землекористуванню виконавчого комітету Кіровоградської міської ради.

Згідно з наведеної у технічному паспорті на будинок від 4 липня 2013 року характеристики будинку, господарських будівель та споруд прибудова А3 здійснена відповідачем у 1996 році, А4 - у 2003 році.

Інспекцією ДАБК в Кіровоградській області ОСОБА_6 було притягнуто до адміністративної відповідальності та винесено постанову від 14 серпня 2013 року за самовільно побудовану прибудову літ. А3, прибудову літ. А4, сарай літ. С, сарай - вбиральню літ. "Н" по АДРЕСА_1 відповідно до наданого власником ОСОБА_6 технічного паспорта № 2881 від 4 липня 2013 року, виданого ОКП "Кіровоградське обласне об'єднання бюро технічної інвентаризації" без дозволу на виконання будівельних робіт.

Згідно висновку експерта № 96 від 29 травня 2015 року будівництво прибудов за літ. "а3", "а4", які входять до складу домоволодіння, що знаходиться по АДРЕСА_1 та перебувають у власності відповідача відносяться до самочинного будівництва. Відстань між самочинною прибудовою до частини житлового будинку відповідача (а3) ліворуч та границь проїзду з воріт праворуч становить - 3,01 м, враховуючи технічні характеристики автотранспортного засобу позивача, то дана відстань відповідає ширині для безперешкодного проїзду, відстань між самочинною прибудовою відповідача (а3) ліворуч та до люка ливної ями відповідача (и) праворуч становить 1,95 м, то дана відстань не відповідає ширині для безперешкодного проїзду. Відстань між заокругленою частиною самочинної прибудови (а3) ліворуч до бордюру вимощення проїзду під деревом праворуч становить 2,54 м, та не відповідає ширині для безперешкодного проїзду. Заїзд в гараж за літ. Л за існуючих умов можливо виконати лише заднім ходом, при цьому на протязі усього шляху існують перешкоди, зокрема з лівого боку це є прибудова за літ. "а3", та кут основної частини житлового будинку за літ. А, при цьому з правого боку, поребрики (декоративні бордюри), дерево, частина огорожі за літ. № 4, бордюр, та одна металева стійка, що виконує функцію опори під каркас для винограднику. Будівництво відповідачем прибудов "а3", "а4", що знаходяться при домоволодінні по АДРЕСА_1 зменшило ширину існуючого на той час проїзду, і тим самим створило умови для складного маневрування, та в подальшому можливу небезпеку для безперешкодного проїзду автотранспортного засобу позивача до гаражу за літ. Л. Будівництво відповідачем прибудови за літ. "а4" виконано без порушення санітарних вимог чинних в галузі будівництва на території України.

Експертом запропоновано варіант безперешкодного проїзду автотранспортного засобу позивача, при цьому необхідно прибрати дерево та одну металеву стійку паркану, переставити поребрики та бордюр.

Згідно ст. 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей.

Згідно із ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Якщо визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) це самочинне будівництво порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Пункт 5 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 30.03.2012 року "Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)" (v0006740-12) вказує, що у випадках порушення прав інших осіб (окрім органів державної влади або місцевого самоврядування) право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 ЦК).

Пунктом 22 Постанови Пленуму ВССУ № 6 (v0006740-12) визначено, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Відповідно до п. 24 вище вказаної постанови знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), можливе лише за умови, що неможлива перебудова нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.

В інших випадках суд за позовом відповідного державного органу чи органу місцевого самоврядування може на підставі частини сьомої статті 376 ЦК зобов'язати забудовника здійснити перебудову житлового будинку, будівлі, споруди або іншого об'єкта нерухомості, який побудовано чи будується з істотними відхиленнями від проекту або з істотним порушенням основних будівельних норм і правил, у тому разі, коли таке будівництво суперечить суспільним інтересам, порушує права інших осіб, коли порушення будівельних норм і правил є істотним, а також є технічна можливість виконати перебудову.

Якщо технічна можливість перебудови об'єкта нерухомості відсутня або забудовник відмовляється від такої перебудови, суд, незалежно від поважності причин відмови, за позовом зазначених органів або особи, права чи інтереси якої порушено таким будівництвом

Факт наявності перешкод у вільному проїзді до гаражу, які виникли через недостатню його ширину, зокрема й через добудови А3,А4, підтверджуються висновками судової будівельно-технічної експертизи, висновки якої не спростовані відповідачем і були покладені місцевим судом в обґрунтування рішення.

Так, експерт з посиланням на роз'яснення листа Державного комітету України з будівництва та архітектури, вказував на те, що ширина проїзду на території земельної ділянки індивідуальної забудови нормативно не визначена і встановлюється з урахуванням безпеки проїзду автотранспорту в залежності від плану забудови, з урахуванням вимог пожежної безпеки, санітарних норм.

Надані позивачем докази підтверджують порушення її прав співвласника будинку, що виражається в погіршені умов проїзду до належного їй гаражу.

За таких обставин суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині усунення перешкоди у праві користування ОСОБА_5 гаражем позначеного літ. "Л" в технічному паспорті на житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом зобов'язання ОСОБА_6 демонтувати поребрики та бордюри з подальшим їх влаштуванням відповідно до схематичного плану благоустрою проїзду відповідно до додатків "№ 4, 5" висновку експерта від 29 травня 2015 року № 96, демонтувати одну секцію паркану за літ. "№ 4", зрізати дерево.

Перевіряючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що обраний судом спосіб усунення перешкод забезпечує співвласнику будинку ОСОБА_5 безперешкодне і безпечне користування належним їй майном та є співмирним, оскільки також створюється небезпека пошкодження і будівель А3,А4, що належать відповідачу. Усунення перешкод шляхом демонтажу однієї секції паркану(металевій сітки) та декоративних бордюр фактично не змінює порядок користування земельною ділянкою, що перебуває у загальному користуванні та у користуванні відповідача, отже права співвласника ОСОБА_6 не є обмеженими.

Повно встановивши обставини справи з урахуванням об'єктивно оцінених зібраних у справі доказів, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно застосував вищевказані норми матеріального права до спірних правовідносин та дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Перевіряючи рішення суду першої інстанції на предмет законності і обґрунтованості, суд апеляційної інстанції дав належну оцінку усім доводам апеляційної скарги, висновки щодо яких виклав в мотивувальній частині постановленої ухвали та обґрунтовано виходив з того, що правові підстави для скасування рішення місцевого суду відсутні.

В ході розгляду даної справи місцевим та апеляційним судами дотримано вимог ч.4 ст. 10 ЦПК України щодо обов'язку сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, перевірено усі обставин, на які посилалися сторони в обґрунтування своїх вимог і заперечень та надано мотивування усім доводам сторін у справі, що є обов'язковим елементом справедливого судового розгляду (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

При встановлені фактичних обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій не було порушено норми процесуального права, а при ухваленні судових рішень правильно застосовано норми матеріального права.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків судів, обґрунтовано викладених в мотивувальних частинах оскаржуваних рішень. При вирішенні даної справи судами правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.