УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:

Червинської М.Є., ПисаноїТ.О., Попович О.В.

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон" про захист прав споживачів фінансових послуг та визнання недійсним договору за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон" на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 5 квітня

2016 року,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду із указаним позовом до ТОВ "Лізингова компанія "Еталон", у якому посилаючись на норми ст.ст. 220, 799 ЦК України просив визнати недійсним договір фінансового лізингу від 29 квітня 2014 року, укладений між ним та відповідачем, стягнути з ТОВ "Лізингова компанія "Еталон" на його користь суму 47 400 грн, сплачену на виконання зазначеного договору фінансового лізингу та судові витрати.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 29 квітня

2014 року між ним та ТОВ "Лізингова компанія "Еталон" укладено договір

фінансового лізингу, згідно умов якого відповідач зобов'язувався придбати та передати на умовах фінансового лізингу у користування майно - автомобіль марки "Тоуоtа Соrоllа", а позивач зобов'язувався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами цього договору. Відповідно до п. 5.1 договору, предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачеві протягом строку який становить не більше 90 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця авансового платежу та комісії за передачу предмета лізингу. Позивач указував на те, що 29 квітня 2014 року він сплатив на рахунок відповідача авансовий платіж в розмірі 23 700 грн та комісію за організацію лізингу в розмірі 23 700 грн, але автомобіль так і не отримав. Указував на те, що оскільки договір фінансового лізингу не був нотаріально посвідчений, то він вважається недійсним і відповідач повинен повернути позивачу сплачені ним кошти.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області

від 28 січня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 5 квітня 2016 року, позов задоволено. Визнано недійсним договір фінансового лізингу від 29 квітня 2014 року укладений між ТОВ "Лізингова компанія "Еталон" та ОСОБА_4 Стягнуто з ТОВ "Лізингова компанія "Еталон" на користь ОСОБА_4 суму 47 400 грн, сплачену ним на виконання зазначеного договору фінансового лізингу. Вирішено питання про судові витрати.

У касаційній скарзі ТОВ "Лізингова компанія "Еталон" посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, законність оскаржуваних судових рішень в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Задовольняючи позов ОСОБА_4, суди, правильно застосувавши положення ст. ст. 806, 808 ЦК України, ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), дійшли до правильного висновку про те, що оспорюванний договір фінансового лізингу за своєю природою не відповідає принципу добросовісності та рівності сторін у договорі, його положення в цілому містять істотний дисбаланс прав та обов'язків сторін договору на шкоду споживача, і є несправедливими, тому відповідно до вимог ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 203 ЦК України та ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" є підстави для визнання договору недійсним в цілому із застосуванням наслідків недійсності правочину.

Відповідно до чч. 1, 2 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Аналізуючи норму ст. 18 цього Закону, можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі, якщо вони, по-перше, порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, завдають шкоди споживачеві.

Так, зі змісту спірного договору фінансового лізингу вбачається, що в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом (розділ 12 договору), звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені в Законі України "Про фінансовий лізинг" (723/97-ВР) , положеннях ЦК України (435-15) , повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

Крім того, згідно з п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (п.11-1 ст. 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг").

Частиною 1 ст. 227 ЦК України передбачено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постановах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року № 6-2766цс15, від 8 червня 2016 року № 6-330цс16, яка у силу ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України.

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають.

Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон" відхилити.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області

від 28 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області

від 5 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Колегія суддів: М.Є. Червинська

Т.О. Писана

О.В.Попович