Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Писаної Т.О., Мазур Л.М., Попович О.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення коштів за договором про матеріальне утримання дітей та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про розірвання договору у односторонньому порядку, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 11 грудня 2015 року та рішення апеляційного суду Закарпатської області від 17 березня 2016 року,

У квітні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з указаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 12 квітня 2012 року між нею та відповідачем було укладено договір про матеріальне утримання дітей, відповідно до умов якого ОСОБА_5 зобов'язався сплачувати аліменти на двох їх доньок у розмірі 1 тис. грн щомісячно до 05 березня 2027 року, однак свої зобов'язання не виконує, у зв'язку з чим вона звернулася до суду з цим позовом.

Заперечуючи проти задоволення вказаних вимог, ОСОБА_5 подав до суду зустрічний позов про розірвання укладеного сторонами договору від 12 квітня 2012 року в односторонньому порядку, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідач перешкоджає йому у спілкуванні та участі у вихованні дочок, чим порушує істотні умови договору.

Рішенням Виноградівського районного суду від 11 грудня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором про матеріальне утримання дітей від 12 квітня 2012 року з урахуванням встановленого індексу інфляції у розмірі 46 951 грн.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 17 березня 2016 року рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову скасовано і ухвалено у цій частині нове рішення.

Розірвано договір від 12 квітня 2012 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу Гелеван С.І., зареєстрований в реєстрі за № 1505.

У решті рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить вказані судові рішення в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 скасувати і ухвалити у цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вказаних вимог, у решті рішення апеляційного суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 не оскаржується, а тому відповідно до ст. 335 ЦПК України в касаційному порядку не переглядається.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для його скасування.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржуване рішення апеляційного суду залишити без змін.

У частині 4 ст. 157 СК України визначено, що батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч. 1 ст. 189 СК України батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначити розмір та строки виплати. Умови договору не можуть порушувати права дитини, які встановлені цим Кодексом.

Судами встановлено та вбачається із матеріалів справи, що 17 липня 1999 року між сторонами був укладений шлюб.

Від шлюбу сторони мають двох неповнолітніх доньок: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Рішенням Виноградівського районного суду від 01 листопада 2011 року шлюб між сторонами було розірвано

12 квітня 2015 року ОСОБА_5 та ОСОБА_4 уклали договір про залишення дітей на вихованні у матері, про участь батька у вихованні дітей, сплату батьком аліментів на дітей та його участь у додаткових витратах на їх утримання, який посвідчено приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу Гелеван С.І., зареєстрований в реєстрі за № 1505.

У п. 3 вказаного договору визначено, що на утримання доньок батько сплачує аліменти у розмірі визначеному цим договором, а згідно пункту 4 - у зв'язку з тим, що батько має нерегулярні, мінливі доходи він буде сплачувати аліменти у твердій грошовій сумі - 1 тис. грн щомісячно до 05 березня 2027 року.

Встановивши, що ОСОБА_5 з грудня 2012 року припинив виконувати свої зобов'язання зі сплати аліментів, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про стягнення з нього заборгованості за укладеним між сторонами договором з урахуванням встановленого індексу інфляції.

Доводи касаційної скарги висновків суду в цій частині не спростовують.

Таким чином, суди, дослідивши усі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, ухвалили законні і обґрунтовані судові рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_4

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 11 грудня 2015 року (в не скасованій частині) та рішення апеляційного суду Закарпатської області від 17 березня 2016 року залишити без змін.