розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства "Марфін Банк", ОСОБА_5 про визнання кредитного договору недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 11 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 01 липня 2016 року,

У січні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з указаним позовом, у якому просила визнати недійсним кредитний договір від 08 липня 2008 року № 00577/RP, укладений між відкритим акціонерним товариством "Морський транспортний банк", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Марфін Банк" (далі - ПАТ "Марфін Банк", банк), та ОСОБА_5

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 посилалась на те, що 08 липня 2008 року між відкритим акціонерним товариством "Морський транспортний банк" та ОСОБА_5 було укладено зазначений кредитний договір, за умовами якого банк надавав ОСОБА_5 кредит у розмірі 58 117,48 доларів США терміном до 04 липня 2025 року зі сплатою 11,9 % річних.

Цього ж дня у забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором між ОСОБА_4 та відкритим акціонерним товариством "Морський транспортний банк" було укладено договір іпотеки, за умовами якого позивачка передала в іпотеку належну їй квартиру за адресою: АДРЕСА_1.

Посилаючись на те, що Законом України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) та нормативно-правовими актами Національного банку України здійснюється регулювання кредитної діяльності банків та покладено на банки обов'язок при наданні кредиту перевіряти кредитоспроможність особи, якій надається кредит, проте банком не перевірено фінансовий стан позичальника, ОСОБА_4 просила задовольнити позовні вимоги у повному розмірі.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 11 травня 2016 року у задоволенні позовних вимог відмовлено за безпідставністю.

Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 01 липня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 11 травня 2016 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечення на неї ПАТ "Марфін Банк", колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст.ст. 57, 212 ЦПК України), правильно встановили характер правовідносин сторін у справі та застосували норми матеріального права, які їх регулюють, виходили з відсутності доказів фіктивності оспорюваного договору та врахували, що укладений між банком та ОСОБА_5 кредитний договір був спрямований на настання реальних наслідків, оскільки позичальник отримав кошти, якими користувався на власний розсуд, а банк отримував відсотки, дійшовши обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання кредитного договору недійсним.

Відхиляючи доводи позивачки, суди попередніх інстанцій правильно врахували рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 15 травня 2013 року, яким відмовлено у задоволенні її позову про визнання недійсним договору іпотеки, а також рішення цього ж суду від 02 грудня 2013 року, яким стягнуто з ОСОБА_5, ОСОБА_6 та товариства з обмеженою відповідальністю "Ітекс" на користь ПАТ "Марфін Банк" в солідарному порядку заборгованість за кредитним договором від 08 липня 2008 року в сумі 460 914 грн 71 коп. (а. с. 33-35).

Також апеляційним судом вмотивовано відхилено доводи позивачки щодо недійсності правочину, оскільки чинним законодавством не передбачено обов'язку банку інформувати поручителя, майнового поручителя перед укладенням договору поруки, іпотеки про фінансовий стан позичальника, а незадовільний майновий стан позичальника не є підставою для визнання кредитного договору недійсним.

Також колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного суду, що доводи позивачки про порушення судом першої інстанції процесуального закону при вирішенні її клопотань, а саме: відмова суду в прийнятті заяви про збільшення позовних вимог вимогою про визнання недійсним договору іпотеки та відмова у забезпеченні доказів шляхом витребування з податкової служби даних про дохід боржника без постановлення відповідних письмових ухвал, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання кредитного договору недійсним.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваних рішень та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.

На підставі вищевикладеного та керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 11 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 01 липня 2016 року залишити без змін.