Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Леванчука А.О., Ситнік О.М., Ступак О.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_6, про поділ майна подружжя, за касаційною скаргою ОСОБА_4, поданою його представником ОСОБА_7, на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 21 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 14 березня 2016 року,

У листопаді 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати за ним право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, посилаючись на те, що з 12 липня 1996 року по 10 грудня 2014 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 9 вересня 1998 року ними за спільні кошти було придбано двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 55,2 кв. м, жилою площею 28,9 кв. м, яку було зареєстровано на ОСОБА_5

Посилаючись на положення ст. ст. 60, 70 СК України позивач просив задовольнити його вимоги та провести поділ спірної квартири.

У січні 2014 року ОСОБА_5 подала зустрічний позов до суду, який у подальшому уточнила і просила відступити від засад рівності часток подружжя при поділі майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності, та визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1, вартістю 516 294 грн 17 коп., визнати за ОСОБА_4 право власності на автомобіль "Chevrolet Lacetti", 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, стягнути з ОСОБА_4 на її користь Ѕ частину вартості цього автомобіля у розмірі 63 000 грн, визнати за ОСОБА_4 право власності на автомобіль "Subaru Leone", 1986 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2, вартістю 51 000 грн. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що спірна квартира була придбана за її особисті кошти, набуті до реєстрації шлюбу з ОСОБА_4, останній майнової участі у її придбанні не приймав. Крім того, ОСОБА_5 просила врахувати ту обставину, що їхня з ОСОБА_4 дитина - ОСОБА_8, 2003 року, проживає разом із нею, і знаходиться на її повному утриманні, оскільки відповідач матеріальної допомоги на його утримання не надає, має заборгованість зі сплати аліментів, а тому вона просила відступити від засад рівності часток подружжя при поділі майна.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 21 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 14 березня 2016 року, первісний позов ОСОБА_4 та зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено частково. У порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/3 частини квартири АДРЕСА_1. У порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_5 право власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 63 000 грн. Вирішено питання про судові витрати. У задоволенні інших вимог відмовлено.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII"Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно зі ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Перевіривши матеріали справи та доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції вважає, що, ухвалюючи оскаржувані у справі судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій з дотриманням вимог ст. ст. 213, 214, 303, 315 ЦПК України правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню та встановивши, що у квартирі АДРЕСА_1, яка є предметом поділу між сторонами у справі, з ОСОБА_5 проживає неповнолітня дитина ОСОБА_8, 2003 року, який знаходиться на її повному утриманні та матеріальному забезпеченні, а також потребує особливого догляду, харчування, періодичного санаторно-курортного лікування в силу своєї хвороби (шлункове захворювання), суди з урахуванням ст. 70 СК України дійшли обґрунтованого висновку про відступлення від засад рівності часток подружжя та визнати за ОСОБА_5право власності на 2/3 частини, а за ОСОБА_4 - на 1/3 частини квартири АДРЕСА_1. Крім того, судами було встановлено, що відчуження автомобіля "Chevrolet Lacetti", 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, який є спільно набутим майном, відбулося ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 без згоди ОСОБА_5, а отже на користь останньої підлягає стягненню 63 000 грн на відшкодування Ѕ вартості автомобіля. Відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_5 про поділ майна - автомобіля "SubaruLeone", 1986 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2, судами було встановлено, що останній було продано під час перебування сторін у шлюбі. ОСОБА_5 не надала суду доказів на спростування того, що вона не знала про продаж, та, що одержані від його продажу кошти не використані в інтересах сім'ї.

Наведені в касаційній скарзі доводи заявника про те, що у судів першої та апеляційної інстанцій не було підстав для відступлення від засад рівності часток при поділі майна, є необґрунтованими і правильність вищезазначених висновків судів не спростовують та не дають підстав для висновку про порушення судами норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. За таких обставин рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду слід залишити без змін.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану його представником ОСОБА_7, відхилити, рішення Деснянського районного суду м. Києва від 21 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 14 березня 2016 рокузалишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.