розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про поділ спільного сумісного майна подружжя, за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання майна особистою приватною власністю, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 27 травня 2016 року,

У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з указаним позовом, у якому просила визнати за нею право власності на 1/2 ідеальної частки квартири АДРЕСА_1.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 посилалася на те, що з 10 червня 2005 року по 20 листопада 2007 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5, під час якого, а саме 24 червня 2005 року, за спільною домовленістю, ОСОБА_5 уклав з закритим акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" кредитний договір на придбання зазначеної квартири у розмірі 44 800,00 доларів США строком до 23 червня 2025 року, а 24 червня 2005 року відповідач уклав договір купівлі-продажу спірної квартири за 130 000 грн.

Посилаючись на рівність часток подружжя у спільному майні, неможливість досягнути згоди з ОСОБА_5 щодо її права на 1/2 частку квартири, ОСОБА_4 просила задовольнити позовні вимоги у повному розмірі.

У лютому 2016 року ОСОБА_5 звернувся до суду із зустрічним позовом, у якому просив визнати вказану квартиру об'єктом його особистої приватної власності, посилаючись на те, що за період шлюбу з ОСОБА_4 було погашено заборгованість за кредитом лише у розмірі 1 769,53 дол. США, в той час як інша частина кредиту ним сплачувалась особисто, як до укладення шлюбу, так вже і після його розірвання.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 01 квітня 2016 року первинний та зустрічний позови задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/29 частини квартири АДРЕСА_1.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 27 травня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково, рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 01 квітня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_4 задоволено.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII"Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечення на неї представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України та ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 4 ст. 334 ЦК України (в редакції чинній на час придбання спірної квартири) якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження спільною сумісною власністю (ст. 63 СК України), а у разі поділу цього майна, частки дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором ( ч. 1 ст. 70 СК України).

За умовами ч. ч. 2 та 3 ст. 70 СК України передбачені певні обставини, за якими суд може відступити від засад рівності часток та збільшити частку одного з подружжя.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, у тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи первинні та зустрічні позовні вимоги, виходив з того, що під час шлюбу сторонами за кредитним договором фактично оплачено сумісними коштами подружжя приблизно 1/15 часток спірної квартири, у зв'язку із чим дійшов висновку, що частка позивача у праві власності на цю квартиру складає 1/29 часток.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи первинний позов і відмовлячи у задоволенні зустрічного позову, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. ст. 57, 212 ЦПК України), правильно встановив характер правовідносин сторін у справі, застосувавши норми матеріального права, які їх регулюють, врахував роз'яснення, викладені у п. п. 23, 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (v0011700-07) , та виходив з того, що зміна рівних часток подружжя в залежності від їх вкладу у погашення кредиту суперечить правилам статті 65 СК України про рівні обов'язки подружжя за договорами, укладеними в інтересах сім'ї, в тому числі і після розірвання шлюбу, у зв'язку із чим дійшов обґрунтованого висновку, що право спільної сумісної власності ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на спірну квартиру, в тому числі і право кожного з подружжя на 1/2 її частку, виникло саме 29 червня 2005 року, а тому наявні правові підстави для визнання за ОСОБА_4 права власності на Ѕ частину вказаної квартири.

Судом апеляційної інстанції вмотивовано відхилено доводи ОСОБА_5 про те, що спільною сумісною власністю є лише сплачені грошові кошти в період шлюбу, оскільки виконання кредитних зобов'язань, які виникли у обох із подружжя, за рахунок коштів одного з них (у тому числі і частково) може бути підставою для вимог до іншого подружжя, в тому числі і за правилами статті 544 ЦК.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом попередньої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення, зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновком суду апеляційної інстанції щодо їх оцінки.