розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання розписки недійсною, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 12 травня 2016 року,

У березні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з указаним позовом, у якому просила визнати недійсною письмову розписку від 24 грудня 2013 року, видану ОСОБА_4 ОСОБА_5 про отримання у борг 20 000,00 доларів США.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 посилалася на те, що 24 грудня 2013 року між нею та ОСОБА_5 було укладено договір позики грошей, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Мастенко Н.П., згідно з яким вона позичила у відповідача гроші в сумі 236 504 грн, що станом на дату посвідчення цього договору за курсом НБУ було еквівалентно 29 600,00 доларів США, без нарахування відсотків строком до 24 грудня 2014 року, а передачу грошей було здійснено до підписання цього договору.

Позивачка вказувала, що п. 5 зазначеного договору передбачено, що вона зобов'язується за свій рахунок забезпечити позику нерухомим майном, а саме іпотекою житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_1, та земельної ділянки площею 0,1103 га, призначеної для обслуговування цього будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у зв'язку із чим після підписання договору позики було підписано і договір іпотеки, який також був посвідчений нотаріусом.

Крім того позивачка вказувала, що 24 грудня 2013 року вона також підписала письмову розписку про те, що отримала у борг від ОСОБА_5 20 000,00 доларів США та зобов'язувалася повернути зазначені кошти до 24 грудня 2014 року або моменту пред'явлення вимоги.

Посилаючись на те, що кошти, які зазначені в оскаржуваній розписці вона не отримувала, а зазначену розписку нею було підписано під впливом обману, під тиском зі сторони ОСОБА_5 та лише на підтвердження того, що грошові кошти за договором позики були отримані саме у доларах США, а сума у розмірі 9 600,00 доларів США (різниця між сумою, вказаною в розписці, та сумою договору позики) є процентами від суми отриманих валютних коштів, ОСОБА_4 просила визнати даний правочин недійсним відповідно до ст. 230 ЦК України.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 лютого 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 12 травня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 лютого 2016 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст.ст. 57, 212 ЦПК України), правильно встановили характер правовідносин сторін у справі та застосували норми матеріального права, які їх регулюють, врахували роз'яснення, викладені у п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) , а також рішення Тернопільського міськрайонного суду від 08 грудня 2014 року, яке набрало законної сили, та яким стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 борг за оспорюваною розпискою у сумі 20 000,00 доларів США, що еквівалентно 311 200 грн, а також 19 294 грн 40 коп. інфляційних втрат та 2 967 грн 06 коп. 3 % річних, у зв'язку із чим дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог та відсутність правових підстав для задоволення позову, виходячи з вимог ст. 230 ЦК України.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваних рішень та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.

На підставі вищевикладеного та керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ