Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 жовтня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Дьоміної О.О., суддів: Дем'яносова М.В., Ситнік О.М., Маляренка А.В., Ступак О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргоюПублічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 28 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 28 березня 2016 року,
в с т а н о в и л а:
У жовтні 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Банк посилався на те, що 08 серпня 2007 року між сторонами укладений кредитний договір CNCRAU00153218, відповідно до якого останньому надано кредит у розмірі 6 695,06 доларів США, зі сплатою 10,08 % річних строком до 07 серпня 2012 року.
Відповідач порушив умови виконання кредитного договору, у зв'язку з чим станом на 28 липня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 20 405,06 доларів США. Від цієї суми позивач відрахував 9 559,89 доларів США, які стягнуті за судовим рішенням. Враховуючи викладене, вказував, що заборгованість складає 10 845,17 доларів США, яку просив стягнути з відповідачки на свою користь.
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 28 січня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 28 березня 2016 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона має бути задоволена частково.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.
Вказані вимоги судами не дотримано.
Судом встановлено, що 08 серпня 2007 року між сторонами укладений кредитний договір № CNCRAU00153218, відповідно до якого ОСОБА_6 наданий кредит у розмірі 6 695,06 доларів США зі сплатою 10,08 % річних строком до 07 серпня 2012 року.
Відповідач порушив умови виконання кредитного договору, у зв'язку з чим утворилась заборгованість.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, керувався тим, що позивачем пропущений строк позовної давності.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
Згідно зі ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Початок перебігу строку давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому поряду через суд.
Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язання за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди зазначили, що строк дії договору закінчився 07 серпня 2012 року, а з позовом до суду банк звернувся лише 12 жовтня 2015 року.
Проте суд залишили поза увагою, що банк у березні 2013 року звертався до суду із позовом до ОСОБА_6 та рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 травня 2013 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 8 308,33 доларів США та солідарно з ОСОБА_6 та з ПАТ "Акцент-Банк" 10 000 грн.
Відповідно до ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Апеляційний суд при перегляді судового рішення помилково зазначив, що винесення судового рішення не є підставою для переривання строку позовної давності з тих підстав, що відповідач копію судового рішення не отримував, оскільки банк скористався своїм правом на пред'явлення позову в межах строку позовної давності до суду і це не впливає на те, чи отримано боржником копії судового рішення.
Крім того, суди не взяли до уваги, що позивачем заявлені позовні вимоги про стягнення відсотків за користування кредитом, який боржник не повернув, та судове рішення не виконано, при цьому суди не перевірили, на якій стадії перебуває судове рішення про стягнення заборгованості, оскільки згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до ст. ст. 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.
Отже, у разі неповернення позичальником суми позики своєчасно його борг складатиме: суму позики з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов'язання; проценти за позикою, якщо інше не встановлено договором або законом, нараховані відповідно до договору позики або облікової ставки НБУ за весь строк користування позиченими коштами; три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлено договором або законом.
Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 02 вересня 2015 року у справі № 6-369цс15.
Враховуючи викладене, суди дійшли помилкового висновку про пропуск позивачем строку позовної давності та неправильно застосували норми матеріального права, що призвело до поверхневого розгляду справи.
Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, не перевірені всі докази у справі, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 333, 336, 338, 343, 344, 345, 347 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 28 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 28 березня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий:
Судді:
О.О. Дьоміна
М.В. Дем'яносов
А.В. Маляренко
О.М. Ситнік
О.В. Ступак