головуючого Дьоміної О.О., суддів: Дем'яносова М.В., Маляренка А.В., Леванчука А.О., Ситнік О.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_6, Державної реєстраційної служби України, про звернення стягнення на предмет іпотеки, зобов'язання вчинити певні дії, припинення права власності, припинення права користування житловим приміщенням та виселення, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на рішення апеляційного суду Одеської області від 26 жовтня 2015 року,

У листопаді 2013 року Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 24 квітня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (далі - АКІБ "УкрСиббанк") та ОСОБА_6 укладений кредитний договір, відповідно до якого останньому наданий кредит у розмірі 27 000 доларів США строком до 24 квітня 2029 року. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 24 квітня 2008 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_6 укладений іпотечний договір, відповідно до якого останній передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1.

Позичальник порушив умови виконання зобов'язань за кредитним договором, у зв'язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 37 347,49 доларів США, що еквівалентно 298 518 грн 49 коп.

08 грудня 2011 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ПАТ "Дельта Банк" укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, у тому числі і за кредитним договором від 24 квітня 2008 року, укладеним з ОСОБА_6

Ураховуючи викладене позивач просив у рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за позивачем на нього права власності.

Рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 07 лютого 2014 року позов задоволено частково. На рахунок виконання основного зобов'язання щодо оплати заборгованості у розмірі 37 347,49 доларів США, що згідно з курсом Національного банку України еквівалентно 298 518 грн 49 коп., за договором про надання споживчого кредиту від 24 квітня 2008 року № 11338539000, укладеним між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" та ОСОБА_6, звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1, шляхом передачі вказаного предмета іпотеки у власність та визнання на нього права власності за ПАТ "Дельта Банк" на підставі договору іпотеки від 24 квітня 2008 року, укладеного між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_6 В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 26 жовтня 2015 року рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 07 лютого 2014 року у частині задоволення позовних вимог скасовано, у задоволенні цієї частини позову відмовлено. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ПАТ "Дельта Банк", посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона має бути задоволена частково.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що позичальником порушені умови виконання кредитного договору, що призвело до заборгованості, а тому позивач має право на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання на нього права власності.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд керувався тим, що позивач на порушення ч. 1 ст. 35 Закону України "Про іпотеку" не направив відповідачу письмової вимоги про усунення порушень з виплати кредиту.

З такими висновками суду погодитися не можна з огляду на таке.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Вказані вимоги судом не дотримано.

Судами встановлено, що 24 квітня 2008 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_6 укладений кредитний договір, відповідно до якого останньому наданий кредит у розмірі 27 000 доларів США строком до 24 квітня 2029 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 24 квітня 2008 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_6 укладений іпотечний договір, відповідно до якого останній передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1.

Згідно зі ст. 12 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

За змістом ст. ст. 33, 35 Закону України "Про іпотеку" у випадку порушення кредитного договору позичальником або іпотекодавцем іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю і позичальнику письмову вимогу про усунення порушення. Якщо протягом тридцятиденного строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі почати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно цього договору.

Невиконання вимог ч. 1 ст. 35 Закону України "Про іпотеку" про надіслання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушення зобов'язання не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду (на відміну від інших способів звернення стягнення (ч. 3 ст. 33 цього Закону), оскільки іпотекодавець у судовому засіданні має можливість заперечувати проти вимог іпотекодержателя, що відповідає положенням ст. 124 Конституції України.

У ч. 2 вказаної статті зазначено, що положення ч. 1 цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Аналогічні роз'яснення наведено і у постанові пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" (v0005740-12) . Так, відповідно до п. 37 цієї постанови невиконання вимог ч. 1 ст. 35 Закону про надіслання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушення зобов'язання не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду (на відміну від інших способів звернення стягнення (ч. 3 ст. 33 цього Закону), оскільки іпотекодавець у судовому засіданні має можливість заперечувати проти вимог іпотекодержателя, що відповідає положенням ст. 124 Конституції України.

Отже, висновки апеляційного суду щодо неможливості задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки без направлення досудової вимоги є хибними.

Однак не може бути залишено в силі рішення суду першої інстанції, оскільки апеляційний суд усунувся від свого обов'язку перевірити рішення щодо правильного застосування ст. 39 Закону України "Про іпотеку".

Положеннями ч. 1 ст. 39 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Суд першої інстанції ухвалив рішення, зокрема, про звернення стягнення на предмети іпотеки шляхом визнання за позивачем права власності на предмет іпотеки.

При цьому суд не зазначив початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначеної відповідно до ч. 6 ст. 38 Закону України "Про іпотеку", що суперечить вимогам статей 39 та 43 Закону України "Про іпотеку".

У розумінні норми ст. 39 Закону України "Про іпотеку" встановлення початкової ціни предмета іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі № 6-1239цс16.

При розгляді справи суди не врахували, що відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України (435-15) передбачає лише у ст. ст. 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ч. 1 ст. 328 ЦК України).

Отже, аналізуючи положення ст. ст. 33, 36, 37, 39 Закону України "Про іпотеку", 328, 335, 376, 392 ЦК України (435-15) слід дійти висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту на задоволення вимог кредитора, які забезпечені іпотекою, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду та два позасудових способи захисту: на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (ч. 1 ст. 37 Закону України "Про іпотеку").

Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1219цс16.

Враховуючи викладене рішення апеляційного суду не може вважатись законним і обґрунтованим та в силу ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню, а справа - передачі на новий апеляційний розгляд.

Керуючись статтями 333, 335, 336, 338, 343, 345, 347 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ