головуючого Дьоміної О.О., суддів: Дем'яносова М.В., Ситнік О.М., Маляренка А.В., Ступак О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_6, Публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк" про звернення стягнення на предмет застави, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17 червня 2015 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 лютого 2016 року,

У лютому 2014 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6, Публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк" (далі - ПАТ "Акцент-Банк") про звернення стягнення на предмет застави.

Позивач посилався на те, що 27 червня 2007 року між банком та ОСОБА_6 укладено договір № LGY0AK09440089, згідно з умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 31 429 грн 06 коп. строком до 27 червня 2010 року зі сплатою 14,04 % річних. Кредит надавався на придбання відповідачем автомобіля ВАЗ-21112, 2007 року випуску.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором укладено договір поруки від 20 жовтня 2010 року.

Відповідач порушив умови кредитного договору у частині своєчасного погашення платежів, у зв'язку з чим станом на 13 листопада 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 225 182 грн 47 коп.

На рахунок погашення заборгованості за кредитним договором позивач просив витребувати у відповідача та передати в заклад шляхом опису заставне майно, а саме: автомобіль ВАЗ-21112, 2007 року випуску, комплект ключів, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, та звернути стягнення на вказаний автомобіль шляхом продажу ПАТ КБ "ПриватБанк" з правом укладання від імені відповідача договору купівлі-продажу предмета застави будь-яким способом з іншою особою покупцем, з наданням ПАТ КБ "ПриватБанк" усіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Також просив стягнути з відповідачів солідарно 10 тис. грн.

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17 червня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 лютого 2016 року заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17 червня 2015 року змінено у частині обґрунтування відмови у позові. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та передати справу на новий розгляд.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона має бути задоволена.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Вказані вимоги судами не дотримано.

Судом встановлено, що 27 червня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_6 укладений кредитний договір, згідно з умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 31 429 грн 06 коп. строком до 27 червня 2010 року зі сплатою 14,04 % річних.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 27 червня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_6 укладений договір застави рухомого майна - автомобіля ВАЗ, модель 21112, рік випуску: 2007, тип ТЗ: легковий (універсал), № кузова/шасі: НОМЕР_2, державний номерний знак НОМЕР_1, що належить на праві власності відповідачу.

Також зобов'язання за вказаним кредитним договором забезпечено договором поруки від 29 жовтня 2010 року, укладеним між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ПАТ "Акцент-Банк".

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції керувався тим, що позивач пропустив строк звернення до суду з даним позовом.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині обґрунтування відмови у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції вважав, що позивачем не зазначено у позові розмір заборгованості за кредитним договором, що унеможливлює розгляд позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Проте з такими висновками погодитися не можна.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 19 Закону України "Про заставу" за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, банком у прохальній частині було зазначено позовні вимоги щодо суми заборгованості, у межах якої необхідно здійснити звернення стягнення на предмет застави.

ПАТ КБ "ПриватБанк" просив на рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 27 червня 2007 року у розмірі 225 182 грн 47 коп. витребувати у ОСОБА_6 та передати у заклад (володіння) шляхом опису ПАТ КБ "ПриватБанк" предмет застави - автомобіль ВАЗ, модель: 21112, рік випуску: 2007, тип ТЗ: легковий (універсал), № кузова/шасі: НОМЕР_2, державний номерний знак НОМЕР_1, що належить на праві власності відповідачу; комплект ключів, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) вказаного автомобіля, що належить на праві власності відповідачу; звернути стягнення на предмет застави - спірний автомобіль, що належить на праві власності відповідачу, шляхом продажу зазначеного автомобіля ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, з наданням повноважень та отриманням дубліката свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу замість втраченого, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України за свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу або його дубліката для його подальшої реалізації, а також наданням ПАТ КБ "ПриватБанк" усіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції на порушення вимог ст. ст. 303, 307 ЦПК України належним чином не дослідив матеріали справи, не надав правової оцінки доказам, що містяться в матеріалах справи, та фактично усунувся від виконання своїх процесуальних повноважень та обов'язків.

Відмовивши в позові, апеляційний суд тим самим спір по суті не вирішив, право позивача на судовий захист, гарантований йому ст. ст. 55, 124 Конституції України та передбачений ст. ст. 3, 4 ЦПК України, не забезпечив, своїх процесуальних функцій у забезпеченні змагального цивільного процесу не виконав.

Згідно з ч. 3 ст. 335 ЦПК України суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Колегія суддів звертає увагу на порушення норм ЦПК України (1618-15) при розгляді справи у суді першої інстанції, оскільки матеріали справи не містять доказів про повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи відповідно до ст. 74 - 76 ЦПК України (1618-15) , що унеможливлює реалізацію прав на подачу доказів відповідачем.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що позичальником порушено умови виконання кредитного договору, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню.