розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором закасаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 11 грудня 2015 року,

У жовтні 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулось до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 20 серпня 2008 року між банком та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 190 тис. Євро зі сплатою 15 % річних з кінцевим строком повернення до 5 серпня 2013 року. Оскільки позичальник не виконував зобов'язання за цим договором, утворилась заборгованість у розмірі 839 420 Євро, що еквівалентно 14 597 513 грн 80 коп.

Позивач просив, з урахуванням з урахуванням уточнених вимог, стягнути з відповідача на його користь суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 711 437 Євро 17 євроцентів.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 22 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 11 грудня 2015 року, у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що між сторонами було укладено кредитний договір, зобов'язання за яким відповідач не виконував належним чином, допустив заборгованість. Разом з тим, наявнесудове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, яке свідчить про реалізоване банком право на дострокове повернення усієї кредитної заборгованості. Отже, повторне стягнення з боржника тіла кредиту, відсотків за користування ним, неустойки призведе до подвійного стягнення за основним зобов'язанням.

Проте повністю погодитись із такимивисновками судів не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами встановлено, що 20 серпня 2008 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 190 тис. Євро зі сплатою 15 % річних з кінцевим строком повернення до 5 серпня 2013 року.

Оскільки позичальник не виконував зобов'язання за цим договором, за розрахунком банку станом на 30 січня 2009 року утворилась заборгованість у розмірі 258 458 Євро 09 євроцентів.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 8 червня 2011 року, щр набрало законної сили, у рахунок погашення кредитної заборгованості було звернуто стягнення на предметі іпотеки - нежитлову будівлю, офісно-складські приміщення, розташовані по АДРЕСА_1 шляхом надання ПАТ КБ "ПриватБанк" права від імені ОСОБА_3 на відчуження предмета іпотеки іншій особі.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачено умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

У п. 17 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" (v0005740-12) судам роз'яснено, що зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України). Такі підстави, зокрема, зазначені у ст. ст. 599- 601, 604- 609 ЦК України. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог ст. ст. 526, 599 ЦК України.

З вказаного випливає, що звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до заміни основного зобов'язання на забезпечувальне. Отже, задоволення вимог за основним зобов'язанням одночасно чи за наявності рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не може мати наслідком подвійного стягнення за основним зобов'язанням.

У порушення вимог ст. ст. 212- 214, 315 ЦПК України суди на зазначене уваги не звернули; не встановили фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення спору; зокрема доводи позивача про наявність боргу до уваги не прийняли та належної оцінки їм не дали.

При цьому не врахували, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України (435-15) , зокрема: простроченої заборгованісті за процентами, простроченої заборгованості по комісії, пені за несвоєчасне погашення процентів, пені за несвоєчасне погашення кредиту, пені за несвоєчасне погашення комісії.

Крім того, відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили із того, що задоволення вимог про стягнення заборгованості у даному випадку можливе лише у разі, коли суду будуть надані докази того, що попередні заходи не призвели до належного виконання зобов'язання. При цьому ПАТ КБ "ПриватБанк" таких доказів, як і даних про реалізацію предмета іпотеки, вартість продажу предмета іпотеки суду не надано.

При цьому суди не звернули увагу на те, що на стягувача законодавством не покладено таких обов'язків, як доведення факту виконання чи невиконання судового рішення. Це не виключає право боржника добровільно виконати рішення суду, добровільно погасити борг.

Крім того, відповідно до вимог ч. 4 ст. 60 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Проте суди наведене не врахували, не витребували доказів, які б містили фактичні дані щодо виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

За таких обставин, висновки судів про недоведеність позовних вимог є передчасними.

Таким чином, ураховуючи, що судами не встановлені всі фактичні обставини від яких залежить правильне вирішення справи, та допущені порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 11 грудня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.