головуючого Кузнєцова В.О., суддів: Євтушенко О.І., Ізмайлової Т.Л., Мостової Г.І., Писаної Т.О., розглянувши розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Черкаського державного житлово-побутового підприємства "Житлосервіс" до ОСОБА_6, третя особа - Служба у справах дітей Черкаської міської ради, про виселення без надання іншого житлового приміщення, за касаційною скаргою Черкаського державного житлово-побутового підприємства "Житлосервіс" на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 02 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 14 грудня 2015 року,

У березні 2015 року Черкаське державне житлово-побутове підприємство "Житлосервіс" (далі - ЧДЖПП "Житлосервіс") звернулося до суду з указаним позовом.

На обґрунтування вимог ЧДЖПП "Житлосервіс" посилалося на те, що ОСОБА_6 надано в тимчасове користування ліжко-місце в кімнаті АДРЕСА_1. У даній кімнаті зареєстроване місце проживання відповідача і вона в ній проживає з 25 квітня 2003 року по даний час.

02 січня 2008 року між сторонами укладено договір № 153 про надання ліжко-місця у вказаній кімнаті в строкове оплатне користування.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року відповідач народила дочку ОСОБА_7, яку також зареєструвала за зазначеною адресою.

02 жовтня 2014 року позивач повідомив відповідача листом про дострокове розірвання вказаного договору та виселення із кімнати разом із неповнолітньою дитиною без надання іншого житлового приміщення.

Однак, відповідач вимогу позивача не виконує та продовжує проживати у зазначеній кімнаті разом із своєю неповнолітньою дитиною ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Враховуючи наведене, позивач просив суд виселити ОСОБА_6 разом з неповнолітньою дочкою ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, з кімнати АДРЕСА_1, без надання іншого житлового приміщення.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 02 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 14 грудня 2015 року, у задоволенні позову ЧДЖПП "Житлосервіс" відмовлено.

У касаційній скарзі ЧДЖПП "Житлосервіс" порушує питання про скасування оскаржуваних рішень із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_8 вселилась до кімнати АДРЕСА_1 на підставі ордера на поселення на жилу площу (ліжко-місце) в гуртожитку для одиноких № НОМЕР_1 від 02 квітня 2002 року ЖПП "Житлосервіс" корпорації "Укрбуд", тимчасово на 1 рік.

Пізніше, 04 квітня 2003 року ОСОБА_6 видано ордер № 755 серія ОЖХ на ліжко-місце у вказаній кімнаті.

02 січня 2008 року між ДЖПП "Житлосервіс" та ОСОБА_6 укладений договір № 153 на надання у строкове платне користування ліжко-місця в гуртожитку для одиноких у АДРЕСА_1 за вказаною адресою.

02 жовтня 2014 року ОСОБА_6 звернулася до адміністрації ЧДЖПП "Житлосервіс" із заявою про реєстрацію місця проживання її новонародженої дитини ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, у спірній кімнаті.

Листом від 03 жовтня 2014 року № 318 ЧДЖПП "Житлосервіс" повідомило ОСОБА_6 про те, що реєстрація місця проживання не входить до його компетенції.

Листом від 02 жовтня 2014 року № 315 ЧДЖПП "Житлосервіс" повідомило ОСОБА_6 про дострокове розірвання договору від 02 січня 2008 року за 15 днів до виселення без надання іншого житлового приміщення.

Відповідач вимоги позивача про виселення не виконала та продовжує проживати у гуртожитку разом зі своєю неповнолітньою дитиною.

Відповідно до ст. 129 ЖК Української РСР на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій, правильними є їх висновки про те, що до спірних правовідносин застосуванню підлягають саме: Закон України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитку" (500-17) та ст. ст. 127- 129 ЖК Української РСР.

Оскільки, ордер, видний 04 квітня 2003 року ОСОБА_6 на жилу площу у вказаному гуртожитку, в судовому порядку недійсним не визнавався, суди попередніх інстанцій правильно вважали, що такий є чинним, і обґрунтовано виходили з того, що відсутні підстави для виселення відповідача з підстав, передбачених ст. 117 ЖК Української РСР.

Відповідно до ч. 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

Оскільки місцем проживання ОСОБА_9 є кімната АДРЕСА_1 у вказаному гуртожитку, то правильними є висновки суддів, що місцем проживання малолітньої є місце проживання її матері.

Разом з тим, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 125 ЖК УРСР без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено, зокрема, одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними.

Судами встановлено, що ОСОБА_6 правомірно вселилася до спірного гуртожитку, проживає у ньому більше 12 років, відповідно до інформації управління соціального захисту населення Придніпровського району від 07 жовтня 2015 року № 4035 перебуває на обліку у відділі соціальної допомоги як отримувач допомоги одинокій матері на дітей, а тому відноситься до передбаченої ст. 125 ЖК УРСР категорії осіб, які виселенню із гуртожитків без надання іншого жилого приміщення відповідно до положень ст. 132 ЖУ Української РСР не підлягають.

Отже, установивши наведені обставини справи, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про відсутність підстав для виселення відповідача з її неповнолітньою дитиною із кімнати гуртожитку без надання іншого житлового приміщення.

Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що не відповідає вимогам ст. 335 ЦПК України, оскільки суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Черкаського державного житлово-побутового підприємства "Житлосервіс" відхилити.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 02 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 14 грудня 2015 року залишити без змін.