розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 квітня 2014 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 листопада 2015 року,

У січні 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом, у якому зазначало, що 02 липня 2007 року між ним та ОСОБА_6 укладено кредитний договір, згідно з умовами якого остання отримала кредит у розмірі 1 738 грн 78 коп. зі сплатою 12 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом. Посилаючись на те, що позичальник належним чином не виконує зобов'язання за кредитним договором, банк просив задовольнити позов.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 квітня 2014 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 02 липня 2007 року № DNXRRX08390541 у розмірі 20 890 грн 95 коп., що складається із: заборгованості за кредитом - 1 598 грн 90 коп.; за процентами за користування кредитом - 8 514 грн 42 коп.; за комісією - 298 грн 20 коп.; пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 9 008 грн 43 коп.; штрафу (фіксована частина) - 500 грн та штрафу (процентна складова) - 971 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 листопада 2015 року рішення суду першої інстанції змінено у частині стягнення з ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" пені та штрафу за кредитним договором від 02 липня 2007 року № DNXRRX08390541, зменшено розмір пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором із 9 008 грн 43 коп. до 5 000 грн та розмір штрафу (процентної складової) з 971 грн до 770 грн 58 коп., зазначено суму заборгованості, яка підлягає стягненню, в розмірі 16 682 грн 01 коп. У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

ОСОБА_6 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просить судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона має бути задоволена.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Вказані вимоги судами у повному обсязі не дотримано.

Судами встановлено, що 02 липня 2007 року між банком та ОСОБА_6 укладено кредитний договір, згідно з умовами якого остання отримала кредит у розмірі 1 738 грн 78 коп. зі сплатою 12 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом.

У зв'язку з неналежним виконанням взятих на себе зобов'язань у відповідача станом на 21 січня 2014 року утворилась заборгованість, розмір якої складає 20 890 грн 95 коп.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що відповідачка порушила взяті на себе зобов'язання зі сплати кредиту, тому заборгованість, що утворилася за кредитним договором, має бути стягнута з ОСОБА_6 на підставі ст. ст. 1049, 1054 ЦК України.

Змінюючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд виходив із того, що заява про застосування строку позовної давності до районного суду не надходила, а на стадії апеляційного провадження суд не може застосовувати строк позовної давності.

Однак з такими висновками судів погодитись не можна.

За змістом ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції при розгляді справи здійснює перевірку і оцінку фактичних обставин справи та їх юридичну кваліфікацію в межах доводів апеляційної скарги, які вже були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Нові матеріально-правові вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, не приймаються та не розглядаються судом апеляційної інстанції. Той факт, що сторона не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції, у випадках, передбачених законом може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, а не для вирішення апеляційним судом її заяви про застосування позовної давності.

Разом з тим відповідно до ч. 1 ст. 307 ЦПК України суд апеляційної інстанції позбавлений права передавати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Статтею 60 ЦПК України на сторін покладено обов'язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Розподіл обов'язків щодо доказування в цивільній справі здійснюється на підставі принципу змагальності, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6 рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення було направлено повістку про виклик до суду, однак вона повернулася до суду з відміткою "за закінченням терміну зберігання" (а. с. 27).

Відповідно до ч. 1 ст. 158 ЦПК України розгляд судом цивільної справи відбувається у судовому засіданні з обов'язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі.

У статтях 74- 76 ЦПК України врегульовано порядок вручення судових повісток. У ч. 1 ст. 76 ЦПК України передбачено, що судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку.

Тобто, належним повідомленням особи, яка бере участь у справі, є розписка про отримання судової повістки.

Відповідно до ч. 2 ст. 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі позовного провадження, для підтвердження своїх вимог або заперечень зобов'язані подати усі наявні у них докази до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться - до початку розгляду справи по суті.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення без належного повідомлення відповідачки, позбавив останню подати заперечення на позовну заяву та докази на підтвердження своїх заперечень, що призвело до поверхневого розгляду справи та передчасного висновку про задоволення позовних вимог.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом

Зокрема, у пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гурепка проти України № 2" наголошується на принципі рівності сторін одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Таким чином, не можна вважати, що суд першої інстанції дотримався вимог щодо належного повідомлення заявника про час та місце розгляду справи відповідно до вимог ст. ст. 74 - 76 ЦПК України (1618-15) , чим, окрім іншого, порушено і вимоги ст. 6 Конвенції про права людини і основоположних свобод про доступ до правосуддя.

Не приймаючи до розгляду заяву про застосування позовної давності, апеляційний суд на цю обставину уваги не звернув, ніякої оцінки їй не дав, не врахував, що ОСОБА_6 не була належним чином повідомлена про розгляд справи в суді першої інстанції, а отже не могла скористатись своїм правом на подання заяви про застосування позовної давності до цього суду.

За таких обставин касаційна скарга підлягає задоволенню, судові рішення - скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 333, 335, 336, 338, 343, 344, 345, 347 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 квітня 2014 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 листопада 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.