розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" на заочне рішення Богунського районного суду м. Житомира від 23 жовтня 2013 року та рішення апеляційного суду Житомирської області від 18 лютого 2016 року,

У липні 2013 року публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" (далі - ПАТ "Укрексімбанк") звернулось до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 23 жовтня 2006 року між відритим акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України", правонаступником якого є ПАТ "Укрексімбанк", та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 50 тис. грн, зі сплатою відсотків у розмірі облікової ставки Національного банку України + 7 % річних, але не менше 16,5 % річних, з кінцевим строком повернення до 23 червня 2013 року. Також між банком та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір від 10 листопада 2006 року, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 25 тис. грн, зі сплатою відсотків у розмірі облікової ставки Національного банку України + 9,5 % річних, але не менше 18 % річних з кінцевим терміном повернення до 10 червня 2013 року. З метою забезпечення виконання зобов'язань за цими договорами 10 листопада 2006 року між банком та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, предметом якої була квартира АДРЕСА_1, належна ОСОБА_3 на праві власності.

Оскільки позичальник та іпотекодавець не виконували зобов'язання за вказаними договорами, на вимоги банку не реагували, утворилась заборгованість у розмірі 54 894 грн 56 коп., яку стягнуто на користь банку з ОСОБА_4 рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 20 листопада 2012 року, що набрало законної сили та яке не виконано боржником.

Ураховуючи наведене, банк просив у рахунок погашення кредитної заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки - зазначену квартиру.

Заочним рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 23 жовтня 2013 року позов ПАТ "Укрексімбанк" задоволено. У рахунок погашення боргу перед ПАТ "Укрексімбанк" за кредитними договорами від 23 червня 2006 року та від 10 листопада 2006 року, який станом на 16 липня 2013 року становить

48 673 грн 06 коп., звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах квартири АДРЕСА_2 та належить ОСОБА_3 за початковою ціною, визначеною на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на дату їх проведення. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 18 лютого 2016 року заочне рішення районного суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ "Укрексімбанк" відмовлено.

Додатковим рішенням апеляційного суду Житомирської області від 31 березня 2016 року стягнуто з ПАТ Укрексімбагнк" на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 126 грн 17 коп.

У касаційній скарзі ПАТ "Укрексімбанк", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позичальником за кредитним договором порушено строк та порядок виконання зобов'язань. Позивач має право на повернення кредиту та відсотків на умовах, визначених договором кредиту та іпотеки, а тому вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості відповідає вимогам Закону України "Про іпотеку" (898-15) , положення ЦК України (435-15) . Також районний суд вважав, що звертаючи стягнення на предмет іпотеки, слід визначити початкову ціну її реалізації на прилюдних торгах на підставі оцінки мана суб'єктом оціночної діяльності на дату їх проведення.

Скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_4 Та ОСОБА_3 сплачено всю існуючу перед банком заборгованість, тому підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки немає.

Проте повністю погодитись із такимивисновками апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами встановлено, що 23 жовтня 2006 року між ВАТ "Державний експортно-імпортний банк України", правонаступником якого є ПАТ "Укрексімбанк", та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 50 тис. грн, зі сплатою відсотків у розмірі облікової ставки Національного банку України + 7 % річних, але не менше 16,5 % річних, з кінцевим строком повернення до 23 червня 2013 року.

Також між ВАТ "Державний експортно-імпортний банк України" та ОСОБА_4 10 листопада 2006 року було укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 25 тис. грн, зі сплатою відсотків у розмірі облікової ставки Національного банку України + 9,5 % річних, але не менше 18 % річних з кінцевим терміном повернення до 10 червня 2013 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за цими договорами 10 листопада 2006 року між ВАТ "Державний експортно-імпортний банк України" та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, предметом якої була квартира АДРЕСА_1, належна ОСОБА_3

Оскільки позичальник та поручитель не виконували зобов'язання за вказаними договорами, на вимоги банку не реагували, за розрахунком банку утворилась заборгованість у розмірі 54 894 грн 56 коп..

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 20 листопада 2012 року, що набрало законної сили, вказаний розмір заборгованості стягнуто на користь ПАТ "Укрексімбанк" з ОСОБА_4

Звертаючись до суду з даним позовом, ПАТ "Укрексімбанк" посилалося на те, що заборгованість за кредитними договорами від 23 червня 2006 року та від 10 листопада 2006 року стягнуто на користь банку вказаним рішенням суду, проте воно не виконано ні ОСОБА_4, ні ОСОБА_3, що є підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Вирішуючи спір, апеляційний суд виходив із того, що борг ОСОБА_4 перед ПАТ "Укрексімбанк", стягнутий зазначеним рішенням суду від 20 листопада 2012 року, повністю погашено, тому підстав для задоволення позову немає.

При цьому апеляційний суд не врахував таке.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачено умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Згідно зі ст. 11 Закону України "Про іпотеку" майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

У п. 17 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" (v0005740-12) судам роз'яснено, що зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України). Такі підстави, зокрема, зазначені у ст. ст. 599- 601, 604- 609 ЦК України. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог ст. ст. 526, 599 ЦК України.

Апеляційний суд у порушення ст. ст. 214, 316 ЦПК України наведене не врахував, не перевірив повне виконання рішення суду про стягнення кредитної заборгованості. Банк посилався на те, що рішення суду було виконано несвоєчасно, суми, передбачені договором, нараховувались (ст. 599 ЦК України), а тому борг становив 40 304 грн 18 коп., а погашено лише 15 380 грн 9 коп., тобто рішення суду виконано не повністю, борг існує.

Отже, висновки апеляційного суду про повне погашення заборгованості та відсутність у зв'язку з цим підстав для задоволення позову ґрунтуються на припущеннях, що заборонено законом (ч. 4 с. 60 ЦПК України (1618-15) ).

Таким чином, ураховуючи, що апеляційним судом не встановлені всі фактичні обставини від яких залежить правильне вирішення справи, та допущені порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.