головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Журавель В.І., Закропивного О.В., Хопти С.Ф., Штелик С.П., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до державного підприємства "Завод ім. В.О. Малишева" про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за касаційною скаргою представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 - на рішення Московського районного суду м. Харкова від 31 серпня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 25 листопада 2015 року,

У липні 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду із позовом до державного підприємства "Завод ім. В.О. Малишева" (далі - ДП "Завод ім. В.О. Малишева") про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Уточнивши вимоги, мотивував їх тим, що він із 04 листопада 2014 року по 09 червня 2015 року працював у ДП "Завод ім. В.О. Малишева" на посаді начальника відділу економічної безпеки. 09 червня 2015 року його звільнено з роботи за ч. 3 ст. 38 КЗпП (у зв'язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю). Між тим, суму вихідної допомоги йому виплачено не у повному обсязі, борг із цієї виплати становить 813,75 грн, що виник у зв'язку із неправильним розрахунком середнього заробітку для обчислення суми вихідної допомоги, а саме: до обрахунків не включено премію у розмірі 500 грн за травень 2015 року. Таким чином, остаточний розрахунок з ним не проведено, а тому на відповідача покладається відповідальність за затримку розрахунку при звільненні на підставі ст. 117 КЗпП України.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просив стягнути із ДП "Завод ім. В.О. Малишева" на його користь заробітну плату у розмірі 813 грн 75 коп. та середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку за період з 10 червня 2015 року по 31 липня 2015 року у розмірі 17 085 грн 12 коп.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 31 серпня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 25 листопада 2015 року, у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення судів та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що ОСОБА_6 із 04 листопада 2014 року по 09 червня 2015 року працював у ДП "Завод ім. В.О. Малишева" на посаді начальника відділу економічної безпеки. 09 червня 2015 року його звільнено з роботи за ч. 3 ст. 38 КЗпП (у зв'язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю).

Згідно довідки № 1150/17 від 29 липня 2015 року на банківську картку позивача 11червня 2015 року перераховано 5 235 грн 33 коп. та 12червня 2015 року - 47 652 грн 90 коп.

Відповідно до ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

У такому випадку середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата, як вбачається зі змісту п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) .

За п. 3 наведеного Порядку обчислення середньої заробітної плати, при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками - почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо.

Згідно підпункту "а" пункту 4 Порядку, при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються, зокрема виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов'язки працівника (за винятком доплат за суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт та виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників, а також різниці в посадових окладах, що виплачується працівникам, які виконують обов'язки тимчасово відсутнього керівника підприємства або його структурного підрозділу і не є штатними заступниками).

Відповідно до п. п. 2.1., 2.3., 2.4., 2.5. Положення про преміювання працівників підприємства (ДП "Завод ім. В.О.Малишева"), для нарахування, виплати, визначення окремого розміру премій на підприємстві враховується, зокрема, виконання особливо важливої роботи.

На підприємстві встановлено види премій, одним із яких є премія за виконання особливо важливих завдань та доручень керівника. Нарахування та виплата премії за виконання особливо важливих завдань та доручень керівника здійснюється в кожному випадку окремо на підставі наказу генерального директора підприємства або іншої уповноваженої ним особи за погодженням з об'єднаною профспілковою організацією.

Особлива важливість конкретного завдання визначається генеральним директором або уповноваженою ним особою самостійно в кожному конкретному випадку. В загальний перелік особливо важливої роботи входять усі види робіт, що виконуються співробітниками ДП "Завод ім. В.О. Малишева". Нарахування премій за особливо важливі завдання не потребує перерахування усіх особливо важливих завдань в наказі про нарахування премії.

ОСОБА_6 нараховано премію за виконання особливо важливого завдання у січні 2015 року у розмірі 1 000 грн, лютому 2015 року - 700 грн, березні 2015 року - 700 грн, травні 2015 року - 500 грн (а. с. 16).

Встановлені у справі обставини у сукупності зі змістом Положення про преміювання працівників підприємства свідчать про правильність висновків судів про те, що виконання особливого завдання за юридичним змістом є виконанням окремих одноразових доручень керівника, що різняться змістом, обсягом та оплатою. Преміювання такої роботи здійснюється несистематично (залежно від наявності особливого завдання), а тому суми преміювальних виплат при обчисленні середнього заробітку не враховуються згідно підпункту "а" пункту 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати.

Доводи касаційної скарги у цій частині правильність висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають.

Щодо відповідальності відповідача за затримку розрахунку при звільненні, необхідно зазначити таке.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ч. 1 ст. 117 КЗпП України).

ОСОБА_6 звільнено 09 червня 2015 року (вівторок), а остаточний розрахунок з ним проведено 12 червня 2015 року (п'ятниця), тобто із порушенням строків, передбачених ст. 116 КЗпП України. Разом з тим, наявність/відсутність вини роботодавця у порушенні строків розрахунку при звільненні суди не перевірили та передчасно звільнили відповідача від відповідальності за ст. 117 КЗпП України.

З урахуванням викладеного, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню у частині вирішення позову про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні із передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції за ст. 338 ЦПК України, а в іншій частині - залишаються без змін відповідно до ст. 337 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 337, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 - задовольнити частково.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 31 серпня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 25 листопада 2015 року у частині вирішення позову ОСОБА_6 про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні скасувати, справу у цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині рішення Московського районного суду м. Харкова від 31 серпня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 25 листопада 2015 року залишити без змін.