Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого суддів: Дьоміної О.О., Демяносова М.В., Маляренка А.В., Леванчука А.О., Ситнік О.М., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом прокурора Ленінського району м. Дніпропетровська в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради та в інтересах ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи: ОСОБА_9, ОСОБА_10, Третя дніпропетровська державна нотаріальна контора, Друга дніпропетровська державна нотаріальна контора, орган опіки та піклування Ленінської районної у м. Дніпропетровську ради, комунальне виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство Ленінського району м. Дніпропетровська, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання права комунальної власності територіальної громади, витребування майна, за касаційними скаргами державного нотаріуса Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори Янкової Ірини Володимирівни та ОСОБА_8 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 3 грудня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 липня 2015 року,

У липні 2014 року прокурор Ленінського району м. Дніпропетровська в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 19 грудня 1986 року виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради ОСОБА_13 було видано ордер № 5547 на житлове приміщення площею 27,4 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (у подальшому квартира АДРЕСА_2). Ордер було видано на сім'ю із трьох осіб: ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15

ІНФОРМАЦІЯ_4 року помер останній наймач даної квартири - ОСОБА_15, проте у вказаній квартирі залишилися проживати двоє її дітей: ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_2. Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної у м. Дніпропетровську ради від 20 липня 2007 року № 844 над малолітньою ОСОБА_11 та над її житлом призначено опікуна - ОСОБА_9 та визначено за ОСОБА_11 право на проживання у АДРЕСА_3.

Згідно з рішенням виконавчого комітету Ленінської районної у м. Дніпропетровську ради від 18 листопада 2011 року № 702 про зміну умов договору найму житлового приміщення основним квартиронаймачем квартири є ОСОБА_10

На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 7 березня 2014 року державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори ЯнковоюІ.В., зареєстрованого в реєстрі 7 березня 2014 року за № 5-280, квартира вибула із власності територіальної громади м. Дніпропетровська у приватну власність спадкоємця померлої ІНФОРМАЦІЯ_5 року ОСОБА_16 - ОСОБА_7 При цьому до складу спадкового майна об'єкт житлової нерухомості увійшов унаслідок подання зацікавленими особами сфальсифікованого правовстановчого документа, на умовах якого 20 жовтня 1995 року ОСОБА_17 подарувала квартиру ОСОБА_16

У подальшому згідно з нотаріально посвідченим 13 травня 2014 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ковальовою Є.Є. за реєстровим № 411 договором купівлі-продажу, укладеним з ОСОБА_7, право власності на спірну квартиру набула ОСОБА_8

Уточнивши свої позовні вимоги, прокурор просив суд визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_2, укладений між ОСОБА_17 та ОСОБА_16 від 20 жовтня 1995 року, посвідчений державним нотаріусом Другої державної нотаріальної контори Гуніним О.В., зареєстрований у реєстрі за № 3-1967; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 7 березня 2014 року державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори Янковою І.В., зареєстроване в реєстрі за № 5-280; визнати право комунальної власності територіальної громади м. Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_2, оціночною вартістю 110 880 грн; витребувати від ОСОБА_8 на користь територіальної громади м. Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_2, оціночною вартістю 110 880 грн.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 3 грудня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 липня 2015 року, позов задоволено частково. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_7 7 березня 2014 року державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори ЯнковоюІ.В., спадкова справа № 144/2014, зареєстроване в реєстрі за № 5-280. Витребувано від ОСОБА_8 на користь територіальної громади м. Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_2. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

У касаційній скарзі державний нотаріус Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори Янкова І.В. просить змінити мотивувальну частину ухвалених у справі судових рішень, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

ОСОБА_8 у поданій до суду касаційній скарзі просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII"Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарг та вивчивши обставини справи, вважає, що касаційні скарги підлягають відхиленню з наступних підстав.

Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій було встановлено, що на підставі обмінного ордера № 5547, виданого 19 грудня 1986 року виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради, надано для проживання ОСОБА_13 у складі сім'ї із трьох осіб: вона, ОСОБА_14, ОСОБА_15, житлове приміщення жилою площею 27,4 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (у подальшому квартира АДРЕСА_2).

Згідно з карткою прописки житлово-комунального підприємства № 25, крім основного наймача та членів її сім'ї у квартирі також постійно проживали діти ОСОБА_15 - ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, та дочка ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Встановлено, що ОСОБА_13 померла ІНФОРМАЦІЯ_6 року, ОСОБА_15 - ІНФОРМАЦІЯ_4 року, а ОСОБА_14 - ІНФОРМАЦІЯ_7

У зв'язку із смертю ОСОБА_15 рішеннями органу опіки та піклування Ленінської районної у м. Дніпропетровську ради від 19 серпня 2007 року № 979 та від 20 липня 2007 року № 844 ОСОБА_10 влаштовано на повне державне утримання до державного закладу для дітей - сиріт, а над ОСОБА_6 призначено опікуном ОСОБА_9

Відповідно до рішення виконавчого комітету Ленінської районної у м. Дніпропетровську ради від 18 листопада 2011 року № 702 про зміну умов договору найму ОСОБА_10 - основний наймач квартири, засуджений за вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська і наразі відбуває покарання в місцях позбавлення волі.

Суди правильно визначили, що в силу положень ст. 71 ЖК України, з метою захисту житлових прав за тимчасово відсутніми - позбавленою батьківського піклування ОСОБА_10 та засудженим ОСОБА_18 - повинно зберігатися право на проживання у АДРЕСА_3.

За змістом оспорюваного прокурором договору дарування від 20 жовтня 1995 року ОСОБА_17 подарувала належну їй на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради м. Дніпропетровська 11 січня 1995 року № 327-Р та зареєстрованого Дніпропетровським БТІ 11 січня 1995 року за реєстраційним № 42п-76, квартиру ОСОБА_16 (а. с. 29-30, т. 1).

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про власність", що діяв на час виникнення спірних правовідносин, об'єктами права приватної власності є жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення, набуті з передбачених законом підстав.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" приватизація житла - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. і.), державного житлового фонду на користь громадян України.

Разом із цим ст. 8 цього Закону визначено, що приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. У той же час підготовку та оформлення документів про передачу у власність громадян квартир (будинків) може бути покладено на спеціально створювані органи приватизації (агентства, бюро, інші підприємства).

Таким чином, право приватної власності на приватизоване житло виникає із законодавчо визначених юридичних фактів, які лише в сукупності є підставою набуття права приватної власності.

Вирішуючи спір, суди встановили, що виготовлений невстановленими особами правовстановлюючий документ містить недостовірні відомості щодо підстав набуття ОСОБА_17 права власності на квартиру і є сфальсифікованим. За даними органу приватизації житлового фонду, що належить до комунальної власності територіальної громади м. Дніпропетровська, жоден із зареєстрованих мешканців спірної квартири АДРЕСА_2 ніколи з питань приватизації не звертався, квартира на сьогоднішній день має статус неприватизованої, перебуває на балансі КВЖРЕП Ленінського району та є власністю територіальної громади (а. с. 10, 13, 64, т. 1). При цьому встановлено, що договір між ОСОБА_17 та ОСОБА_16 ніколи не посвідчувався нотаріальною конторою та не реєструвався в МБТІ, про це, зокрема, свідчить відповідь Другої дніпропетровської державної нотаріальної контори у відповідь на запит прокуратури Ленінського району м. Дніпропетровська (а. с. 82, т. 1).

Крім того, у договорі дарування ОСОБА_17 зазначена як власник квартири, однак докази цього відсутні.

На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 7 березня 2014 року державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори Янковою І.В., зареєстрованого в реєстрі за № 5-280, квартира вибула із власності територіальної громади м. Дніпропетровська у приватну власність спадкоємця померлої ІНФОРМАЦІЯ_5 року ОСОБА_16 - ОСОБА_7

Відповідно до вимог ст. ст. 4, 13, 15, 19 Закону України "Про власність", у редакції, яка діяла до 27 квітня 2007 року, у спадщину могло бути передано право приватної власності громадянина, якому належить набуте з передбачених законом підстав, право власності на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Встановивши ряд порушень Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, допущених державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори Янковою І.В. при видачі свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_7, а також в силу ст. 1301 ЦК України, суди дійшли висновку що видане останньому свідоцтво про право на спадщину є недійсним.

Зважаючи на ці обставини, а також те, що у подальшому ОСОБА_7 продав квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_8, і остання, таким чином, набула право власності на неї, суди вважали, що наявні підстави, передбачені ч. 1 ст. 388 ЦК України для витребування спірного майна (квартири) на користь територіальної громади м. Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради.

Доказів на спростування вищенаведених обставин відповідачами надано не було, а тому слід дійти висновку, що рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду відповідають вимогам матеріального та процесуального права, а наведені в касаційних скаргах доводи заявників є необґрунтованими й правильність висновків судів не спростовують.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 336, 337, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційні скарги державного нотаріуса Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори Янкової Ірини Володимирівни та ОСОБА_8 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 3 грудня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 липня 2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.