розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 20 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 26 січня 2016 року,

У липні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, мотивуючи тим, що 28 січня 2015 року ОСОБА_4 за його дорученням транспортував насіння кукурудзи з Лохвицького району Полтавської області до м. Одеси належним позивачу автомобілем МАН 18.463 з напівпричепом самоскидом БОДЕКС та на автодорозі т-1716 на території Семенівського району Полтавської області скоїв дорожньо-транспортну пригоду (далі - ДТП), в результаті якої автомобіль та автопричіп-самоскид отримали значні механічні ушкодження.

Ураховуючи наведене, просив стягнути з відповідача матеріальну шкоду на відновлювальний ремонт автомобіля та автопричіпа-самоскида 711 776 грн, вартість пошкодженого вантажу-зерна кукурудзи у розмірі 33 456,74 грн, вартість втраченого в результаті перекидання автомобіля дизельного пального у розмірі 12 862,20 грн, а всього 758 094,94 грн.

Рішенням Семенівського районного суду Полтавської області від 20 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 26 січня 2016 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 711 776,22 грн на відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП. У задоволенні решти вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарг та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що відповідач є винуватцем ДТП, а позивач як орендар автомобіля та власник причепа має право на пред'явлення позову. Вирішуючи питання про право позивача подавати позов про стягнення грошей на відновлювальний ремонт автомобіля, суд виходив з того, що ОСОБА_3 володів автомобілем МАН на конкретній правовій підставі, а саме на підставі договору оренди автомобіля, і що цим договором саме на нього покладено обов'язок підтримувати автомобіль у належному технічному стані та здійснювати його ремонт, усувати наслідки аварій.

Проте повністю з таким висновком погодитися не можна з огляду на наступне.

Установлено, що ОСОБА_3 є орендарем сідлового тягача - автомобіля "МАН 18.463" 2002 року випуску, державний номерний знак

НОМЕР_2, що належить товариству з обмеженою відповідальністю "ТР-ТРАНС" (далі - ТОВ "ТР-ТРАНС") та власником причепа-самоскида "БОДЕКС", 2012 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1.

Починаючи з 2013 року позивач ОСОБА_3, залучав відповідача ОСОБА_4 до роботи з перевезення вантажів вказаним автомобілем без укладання трудового договору чи цивільно-правової угоди на виконання конкретної роботи чи об'єму робіт.

Згідно із висновком Семенівського районного відділ управління міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області по факту ДТП, 28 січня 2015 року ОСОБА_4 перевозив автомобілем МАН 18.463 з напівпричепом самоскидом БОДЕКС зерно кукурудзи з одного із сіл Лохвицького району Полтавської області до м. Одеси. Водій ОСОБА_4 не витримав безпечної швидкості руху, не справився з керуванням автомобіля та допустив перекидання автомобіля і причепа. В результаті пригоди автомобіль та причіп отримали значні механічні ушкодження, а вантаж, що перевозився, висипався на проїжджу частину та частково був пошкоджений, зокрема дизельним пальним, що вилилося із баків автомобіля.

Встановлено, що в результаті перекидання автомобіля та причепа останні отримали значні механічні ушкодження та потребували ремонту.

Згідно висновку експертного автотоварознавчого дослідження від 4 березня 2015 року вартість відновлювального ремонту автомобіля МАН 18.463, державний номерний знак НОМЕР_2 становить 333 177,22 грн.

Згідно з висновком експертного товарознавчого дослідження від 9 червня 2015 року вартість відновлювального ремонту напівпричепа-самоскида БОДЕКС, номерний знак НОМЕР_1, становить 363 819,71 грн.

Як вбачається з договору на ремонт транспортного засобу від 5 березня 2015 року, укладеного між власником напівпричепа-самоскида ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_5, вартість ремонтних робіт з відновлення причепа БОДЕКС склала 377 843,50 грн.

Згідно із ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" № 6 від 27 березня 1992 року (v0006700-92) (з наступними змінами і доповненнями) під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Покладаючи на ОСОБА_4 обов'язок по відшкодуванню матеріальних збитків за пошкоджений автомобіль на користь ОСОБА_3, суди виходили з того, що на момент ДТП, пошкоджений автомобіль перебував в оренді у ОСОБА_3 на підставі договору оренди від 21 жовтня 2012 року, укладеним з ТОВ "ТР-ТРАНС" у простій письмовій формі, однак суди не звернули уваги на вимоги ч. 2 ст. 799 ЦК України, згідно якої договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно з ч. 3 ст. 640 ЦК України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним із дня такого посвідчення. Частиною першою ст. 220 ЦПК України передбачено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

У п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" № 6 від 27 березня 1992 року (v0006700-92) (з наступними змінами і доповненнями) судам роз'яснено, що постановлюючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватись за призначенням, але має певну цінність, суд одночасно повинен обговорити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57- 60, 131- 132, 137, 177, 179, 185, 194, 212- 215 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, із яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Як убачається з висновку експертного автотоварознавчого дослідження від 4 березня 2015 року вартість відновлювального ремонту автомобіля МАН 18.463, державний номерний знак НОМЕР_2 становить 333 177,22 грн, вартість матеріального збитку завданого власнику автомобіля складає 292 630 грн, а ринкова вартість - 158 867,35 грн.

Разом із тим, суд не перевірив економічної обґрунтованості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля, не обговорив питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду.

Викладене свідчить, що при вирішені спору судом неповно встановлено фактичні обставин справи,що в силу ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 20 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 26 січня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.