Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С., Іваненко Ю.Г.,

Умнової О.В., Фаловської І.М.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Автофінанс" про захист прав споживача, визнання договору недійсним, розірвання договору, відшкодування майнової та моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Одеської області від 1 грудня 2015 року,

У квітні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, мотивуючи тим, що за умовами договору фінансового лізингу від 19 червня 2014 року, укладеного між ним та товариством з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Автофінанс" (далі - ТОВ "ЛК "Автофінанс"), останнє зобов'язалось придбати у власність та передати у користування позивача трактор МТЗ 82.1. Зазначав, що сплатив відповідачу 24 000 грн, які вважав частковою оплатою вартості транспортної засобу, однак даний платіж виявися комісійною винагородою за організаційні заходи. Вважав, що під час попередніх переговорів представник компанії ввів його в оману щодо умов виконання договірних зобов'язань. Предмет лізингу не був переданий позивачу, відповідач пояснив тим, що згідно умов договору предмет лізингу передається лізингоотримувачу після сплати 50% його вартості, а сплачені 24000 грн є комісією за організацію та оформлення договору. Позивач направив відповідачу скаргу з вимогою розірвати договір та повернути сплачені кошти. Проте сплачені кошти повернуті не були з посиланням на п. 10.11 договору, згідно якого при розірванні договору комісія не підлягає поверненню. Вважає, що п. 10.11 є незаконним, таким, що порушує вимоги Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , оскільки викладені у ньому умови порушують принцип добросовісності та справедливості розмір комісійної винагороди не співмірний виконаній послузі, у разі розірвання договору сплачена комісійна винагорода не підлягає поверненню. Також зазначив, що відповідач не повідомив позивача у письмовій формі як споживача перед підписанням договору про умови, як того за аналогією вимагають положення п. 2 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів". Вказував, що відповідач здійснює підприємницьку практику, що вводить споживача в оману.

Ураховуючи наведене, просив визнати п. 10.11 договору фінансового лізингу з додатками від 19 червня 2014 року недійсним, розірвати зазначений договір, стягнути з відповідача сплачені за договором 24 000 грн та 240 грн. сплаченої комісії банку.

Згідно заяв про збільшення розміру позовних вимог, позивач просив стягнути на його користь моральну шкоду у розмірі 5 000 грн, яку обґрунтував тим, що введення його в оману призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків, а також просив визнати договір лізингу від 19 червня 2014 року недійсним з підстав порушення відповідачем ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів", тобто ведення нечесної підприємницької практики.

Рішенням Ширяївського районного суду Одеської області від 30 вересня 2015 року позов задоволено частково.

Визнано договір фінансового лізингу з додатками, укладений 19 червня 2014 року між ОСОБА_3 та ТОВ "ЛК "Автофінанс" недійсним. Стягнуто з ТОВ "ЛК "Автофінанс" на користь ОСОБА_3 24 240 грн та 500 грн моральної шкоди. У задоволенні решти вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 1 грудня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов залишено без задоволення.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарг та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та увалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із відсутності підставі для визнання договору фінансово лізингу, укладеного між сторонами, недійним, оскільки сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, були вільними в укладенні договору, який відповідав нормам Цивільного кодексу України (435-15) та ст. ст. 18, 19 Закону України "Про захист прав споживачі".

Проте повністю з таким висновком апеляційного суду погодитися не можна з огляду на наступне.

Судами встановлено, що 19 червня 2014 року ОСОБА_3 з ТОВ "ЛК "Автофінанс" уклав договір фінансового лізингу, предметом якого є трактор МТЗ 82.1.

Відповідно до п. 1.3 укладеного договору фінансового лізингу лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу - трактор МТЗ 82.1, зазначений у п. 1.1 договору та специфікації, що є додатком № 3 до договору, вартістю 240 000 грн у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу (позивачу) на строк та на умовах, передбачених договором.

19 червня 2014 року ОСОБА_3 сплатив комісію за організацію та оформлення договору у розмірі 10% вартості предмету лізингу, що становить 24 000 грн.

23 червня 2014 року ОСОБА_3 звернувся до відповідача з заявою про розірвання договору фінансового лізингу та повернення коштів.

Листом від 25 липня 2014 року ТОВ "ЛК "Автофінанс" повідомило позивача про те, що договір вважається розірваним з 1 липня 2014 року, сплачена комісія за організацію в розмірі 24 000 грн поверненню не підлягає згідно з пунктом 10.11 ст. 10 договору, яким передбачено, що у випадку розірвання даного договору лізингоодержувачем до сплати останнім на рахунок лізингодавця авансового платежу, лізингодавець повертає сплачені кошти за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання 30% від сплаченої суми авансових платежів. У такому випадку комісія за організацію даного договору лізингоодержувачу не повертається.

Проаналізувавши зміст договору, апеляційний суд вважав, що умови п. 11.10 ст. 10 договору передбачають відповідальність лізингоодержувача при розірванні на його вимогу з будь-яких причин договору лізингу, що може мати для лізингодавця негативні наслідки, пов'язані з відповідальністю перед продавцем (постачальником) предмету лізингу, а відтак не є несправедливим у розмінні ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів".

Як убачається зі змісту п. 10.11 ст. 10 договору лізингу, у випадку його розірваннялізингоодержувачем до сплати останнім на рахунок лізингодавця авансового платежу, лізингодавець повертає сплачені кошти за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання 30% від сплаченої суми авансових платежів. У такому випадку комісія за організацію даного договору лізингоодержувачу не повертається.

За умовами договору лізингоодержувач сплачує лізингодавцю перший внесок, який складається з: комісійної винагороди лізингодавця за організаційні заходи; авансу ціни позову предмета лізингу; комісійної винагороди лізингодавця за передачу предмету лізингу.

Згідно з умовами договору комісія за організацію розуміє під собою одноразову плату за організацію та оформлення даного договору лізингоодержувача лізингодавцю при укладанні договору.

Відповідно до додатку 1 до договору вартість предмета лізингу становить 240 000 грн, відсоток платежів 50%, сума виплат 120 000 грн, щомісячний платіж 10 000 грн, комісія за організацію (10%) 24 000 грн, комісія за передачу(3%) 7 200 грн.

Вказаний вище пункт договору порушує принцип добросовісності, оскільки відповідач не обґрунтував співмірність розміру платежу за організацію даного договору виконаній послузі, яка згідно ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", не є лізинговим платежем, а фактично полягає у виготовленні стандартної форми договору.

Пред'являючи позов, ОСОБА_3 зазначав, що укладений ним з ТОВ "ЛК "Автофінанс" договір фінансового лізингу від 19 червня 2014 року є недійсним, так як суперечить положенням Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) .

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України (435-15) про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України "Про фінансовий лізинг" (723/97-ВР) .

Згідно із частиною другою ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

За ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів" містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (ч. 6 ст. 18 Закону).

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в ч. 2 ст. 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів"можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п.6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 ч. 3ст. 18 Закону "Про захист прав споживачів"; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (п. 4 ч. 3 ст. 18 Закону).

За змістом ст. 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Окрім того, згідно п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 ст. 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг").

Відповідно до ч. 1ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 2ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч. 1ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року № 6-2766цс15 і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх судів України.

Вирішуючи спір, апеляційний суд на вказане уваги не звернув, неповно встановив фактичні обставини справи, що в силу ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухваленого судом апеляційної інстанції рішення з направленням справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 1 грудня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає