розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - Черкаська міська рада, про встановлення порядку користування земельною ділянкою, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 5 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 22 грудня 2015 року,

У березні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, мотивуючи тим, що на підставі договору дарування від 15 березня 1990 року, вона є власником 2/5 частин будинку з відповідною частиною надвірних споруд по АДРЕСА_1. Співвласником інших частин даного будинку є відповідач ОСОБА_4 Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 3 лютого 2006 року було встановлено порядок користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 та виділено ОСОБА_4 1 000 кв. м і під будівлями 180,68 кв. м, частину земельної ділянки площею 341,36 кв. м залишено в загальному користуванні. Позивачу ж виділено 1 000 кв. м, в тому числі в окреме користування 522 кв. м і під будівлями 136,59 кв. м, частину земельної ділянки площею 341,37 кв. м залишено в загальному користуванні. Таким чином, між ними фактично здійснено поділ земельної ділянки, але залишено в спільному користуванні 682,73 кв. м.

Зазначала, що обставини, які були підставою для встановлення саме такого порядку користування земельною ділянкою змінилися, між нею та відповідачем виникають суперечності щодо користування земельною ділянкою спільного користування.

Ураховуючи наведене та посилаючись на те, що згоди щодо порядку користування та відповідного поділу вказаної земельної ділянки між ними не досягнуто, просила встановити порядок користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 по четвертому варіанту висновку судової земельно-технічної експертизи від 30 липня 2015 року.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 5 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 22 грудня 2015 року,встановлено порядок користування земельною ділянкою між співвласниками будинковолодіння по АДРЕСА_1 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відповідно до висновку судової земельно-технічної експертизи від

30 липня 2015 року по варіанту № 4 додаток № 9. У задоволенні решти вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарг та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позов, суди виходили з того, що будь-які інші передумови, за яких суд апеляційної інстанції, постановляючи рішення від 3 лютого 2006 року прийшов до висновку про залишення частини спірної земельної ділянки в спільному користуванні сторін, відсутні, а відтак є можливість вирішити питання щодо встановлення індивідуального порядку користування цією земельною ділянкою між сторонами. Обираючи один із запропонованих експертизою варіантів, суд першої інстанції поклав в основу 4 варіант, оскільки він не потребує додаткових матеріальних затрат сторін по переобладнанню наявних споруд та комунікацій на території спірної земельної ділянки.

Проте повністю з таким висновком погодитися не можна з огляду на наступне.

Установлено, що рішенням виконавчого комітету Черкаської міської ради народних депутатів № 295 від 21 травня 1996 року "Про впорядкування землекористування домоволодінь", ОСОБА_4 надано земельну ділянку 1 000 кв. м в постійне користування для будівництва жилого будинку, господарських будівель, а також закріплено за ОСОБА_5 (матір'ю сторін) та ОСОБА_6 по 1 000 кв. м по АДРЕСА_1.

Згідно договору дарування від 15 березня 1990 року ОСОБА_3 є власником 2/5 частин будинку з відповідною частиною надвірних споруд по АДРЕСА_1. Співвласником інших 3/5 частин домоволодіння є відповідач ОСОБА_4на підставі договору дарування від 12 грудня 1998 року.

Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 3 лютого 2006 року було встановлено порядок користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 та виділено ОСОБА_4

1 000 кв. м і під будівлями 180,68 кв. м, частину земельної ділянки площею 341,36 кв. м залишено в загальному користуванні. ОСОБА_3 виділено

1 000 кв. м, в тому числі в окреме користування 522,0 кв. м і під будівлями 136,59 кв. м, частину земельної ділянки площею 341,37 кв. м залишено в загальному користуванні.

Таким чином, між сторонами фактично здійснено поділ земельної ділянки, але залишено в спільному користуванні 682,73 кв. м.

Вирішуючи спір, суди вважали, що обставини, які були підставою для встановлення такого порядку користування земельною ділянкою, змінилися.

Мотивуючи рішення, як суд першої інстанції так і суд апеляційної інстанції посилались на лист Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Черкаській області від 22 листопада 2013 року, згідно з яким ОСОБА_4 здійснила реконструкцію літньої кухні зі збільшенням її площі за рахунок гаража та ввела цей об'єкт нерухомості в експлуатацію.

Крім того, ОСОБА_3 влаштувала окремий заїзд та вхід до виділеної їй земельної ділянки, у зв'язку з чим відпала необхідність проходити через земельну ділянку, виділену в користування відповідачу, рішенням апеляційного суду Черкаської області від 3 лютого 2006 року.

Разом з тим, відпала необхідність користування спільною колонкою для води, земельну ділянку під якою також залишено в спільному користуванні вищевказаним рішенням суду.

Пред'являючи позов, ОСОБА_3 посилалась на те, що між нею та відповідачем виникають суперечності щодо користування земельною ділянкою, яка залишена у спільному користуванні сторін за рішенням суду, яке набрало законної сили.

Ухвалюючи рішення про встановлення порядку користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1, апеляційний суд Черкаської області у своєму рішенні від 3 лютого 2006 року посилався на висновок судової будівельно-технічної експертизи від 5 серпня 2004 року, згідно із яким земельна ділянка площею 1 000 кв. м належить ОСОБА_4, а земельна ділянка площею 2 000 кв. м підлягає поділу між співвласниками ОСОБА_4 та ОСОБА_3 Судом обрано запропонований експертом варіант поділу спірної земельної ділянки,згідно із яким ОСОБА_4 виділено земельна ділянка площею 1 000 кв. м, у тому числі в окреме користування 477,96 кв. м, під будівлями 180,68 кв. м, частину земельної ділянки площею 341,36 кв. м залишено в загальному користуванні. ОСОБА_3 виділено 1 000 кв. м, в тому числі в окреме користування 522,04 кв. м і під будівлями 136,59 кв. м, частину земельної ділянки площею 341,37 кв. м залишено в загальному користуванні. Тобто, земельна ділянка площею 682,73 кв. м залишається в спільному користуванні сторін.

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 30 липня 2015 року, проведеної в межах даної справи, на сьогоднішній день можливо встановити порядок користування спірною земельною ділянкою, виділивши сторонам відповідну частину в індивідуальне користування, не залишаючи земельні ділянку у спільному користуванні сторін.

Вирішуючи спір, суд взяв до уваги даний висновок експертизи та обрав 4 варіант із запропонованих експертом, відповідно до якого встановлено порядок користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 та виділено в користування ОСОБА_4 та ОСОБА_3 по 399,10 кв. м, тобто загальною площею 798,20 кв. м.

Відповідно до ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

За положеннями ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57- 60, 131- 132, 137, 177, 179, 185, 194, 212- 215 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, із яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Вирішуючи спір, суди на вказане уваги не звернули та не врахували, що висновком експерта від 30 липня 2015 року запропоновано встановити користування значно більшою площею землі - 798,20 кв. м, порівняно з тою площею, яка раніше вже була предметом поділу - 682,73 кв. м.

Крім того, суди не перевірили, чи не змінилися площі земельних ділянок, які були раніше виділені сторонам за рішенням суду та не з'ясували, чи не приведене запропонований варіант до порушення права одного із співвласників з урахуванням їх часток: ОСОБА_3 2/5 частин, ОСОБА_7 3/5 частин.

Слід відмітити, що лист Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Черкаській області від 22 листопада 2013 року на який посилались суди, свідчить лише про те, що ОСОБА_4 здійснила реконструкцію літньої кухні зі збільшенням її площі за рахунок гаража, при цьому не свідчить про збільшення площі в цілому.

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами повністю не встановлені, що в силу ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 5 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 22 грудня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.