розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору дарування квартири недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Одеської області від 14 квітня 2016 року,

У лютому 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 25 квітня 2013 року між ним та ОСОБА_4 було укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1.

Посилаючись на те, що вказаний договір було укладено з метою приховання іншого правочину, зокрема договору купівлі-продажу квартири, а також на те, що відповідач написав розписку, в якій зобов'язався сплатити йому вартість кватири у строк до 25 квітня 2014 року, проте цього не зробив, позивач просив визнати договір дарування недійсним, застосувати наслідки недійсності правочину та визнати за ним право власності на квартиру.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 13 лютого 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 25 квітня 2013 року недійсним. Визнано за ОСОБА_3 право власності на вказану квартиру.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 14 квітня 2016 року рішення районного суду скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Розподілено судові витрати.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити рішення суду першої інстанції в силі.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що договір дарування є удаваним, вчиненим для приховання договору купівлі-продажу, який вони насправді вчинили. Крім того, суд послався на те, що відповідач не виконав взятого на себе обов'язку зі сплати позивачеві вартості квартири, що є підставою для визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що рішенням апеляційного суду Одеської області від 22 вересня 2014 року з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 стягнуто 1 063 144 грн., а державним виконавцем для забезпечення виконання цього рішення суду накладено арешт на спірну квартиру та оголошено заборону її відчуження. Отже, на думку суду, визнання договору дарування недійсним позбавить ОСОБА_5 можливості задовольнити свої вимоги за рахунок спірної квартири.

Проте повністю з такими висновками судів погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 25 квітня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1, відповідно до умов якого останній набув право власності на цю квартиру.

Пред'являючи позов, ОСОБА_3 посилався на те, що вказаний договір було укладено з метою приховання іншого правочину, зокрема договору купівлі-продажу квартири, а також на те, що відповідач написав розписку, в якій зобов'язався сплатити йому вартість кватири у строк до 25 квітня 2014 року, проте цього не зробив.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 22 вересня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 січня 2015 року, з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 стягнуто заборгованість за договором позики у розмірі 1 057 876 грн. та судовий збір у розмірі 5 368 грн. Під час розгляду вказаної справи з метою забезпечення позову на спірну квартиру було накладено арешт.

Апеляційний суд дійшов передчасного висновку про неможливість визнання оспореного договору дарування недійсним лише з підстав того, що позбавлення ОСОБА_4 права власності на майно може унеможливити виконання судового рішення про стягнення з нього на користь ОСОБА_5 суми боргу, оскільки у порушення ст. ст. 212- 214, 303, 316 ЦПК України не дав належної оцінки тому, що судовим рішенням, що набрало законної сили, на користь ОСОБА_5 стягнуто грошові кошти, а не майно, рішення щодо звернення стягнення на спірну квартиру судом не ухвалювалось.

При цьому підстави недійсності правочину визначені законом, на що апеляційний суд уваги не звернув.

У п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) судам роз'яснено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Також у силу ч. 3 ст. 335 ЦПК України не може залишитись в силі й рішення районного суду, оскільки суд допустив порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, оскільки не вирішив питання про залучення до участі у справі ОСОБА_5, права якого зачіпає рішення суду у даній справі, оскільки з ОСОБА_4 на його користь стягнуто грошові кошти і у разі непогашення заборгованості він може претендувати на звернення стягнення на нерухоме майно останнього.

Згідно з ч. 2 ст. 130 ЦПК України попереднє судове засідання проводиться суддею за участю сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Суд першої інстанції на наведене уваги не звернув, у порушення ч. 4 ст. 10, ст. ст. 32, 33, п. 2 ч. 6 ст. 130 ЦПК України не роз'яснив позивачеві його права на звернення із клопотанням про залучення до участі у справі кредитора ОСОБА_4 - ОСОБА_5

Суди у порушення ст. ст. 212- 214, 303, 316 ЦПК України належним чином не перевірили підстав недійсності оспореного правочину, зокрема чи є несплата грошових коштів, у тому числі й вартості майна, підставою для визнання договору недійсним та не встановили, чи є підстави, встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України, для недійсності договору дарування.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 лютого 2015 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 14 квітня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.