розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк" на рішення апеляційного суду Львівської області від 17 березня 2016 року,

У січні 2013 року публічне акціонерне товариство "Фольксбанк" (далі ПАТ "Фольксбанк"), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "ВіЕс Банк" (далі ПАТ "ВіЕс Банк"), звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що відповідно до умов кредитного договору від 17 липня 2008 року ОСОБА_3 отримав кредитні кошти у розмірі 60 тис. доларів США. На забезпечення виконання умов кредитного договору банк 15 травня 2012 року уклав із ОСОБА_4 та ОСОБА_5 окремі договори поруки. У результаті неналежного виконання умов кредитного договору станом на 24 грудня 2012 року утворилася заборгованість у розмірі 58 688 доларів США, яку позичальник та його поручителі, незважаючи на вимоги, не погасили.

Враховуючи викладене, позивач просив стягнути солідарно з відповідачів зазначену заборгованість.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 11 липня 2013 року позов ПАТ "Фольксбанк" задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ПАТ "Фольксбанк" 469 094 грн. 62 коп. заборгованості за кредитним договором від 17 липня 2012 року. В іншій частині позову відмовлено. Розподілено судові витрати.

Справа в апеляційному порядку розглядалася неодноразово. Останнім рішенням апеляційного суду Львівської області від 17 березня 2016 року рішення районного суду в частині солідарного стягнення з ОСОБА_4, ОСОБА_5 кредитної заборгованості скасовано. У задоволенні позову ПАТ "ВіЕс Банк" (правонаступника ПАТ "Фольксбанк") в цій частині відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ПАТ "ВіЕс Банк" (правонаступник ПАТ "Фольксбанк") просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити рішення суду першої інстанції в силі.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частково задовольняючи позов та стягуючи кредитну заборгованість солідарно з відповідачів, суд першої інстанції виходив із того, що у результаті неналежного виконання кредитного договору утворилася заборгованість, яку позичальник та його поручителі, незважаючи на вимоги, не виконали.

Частково скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи у задоволенні позову до поручителів, апеляційний суд виходив із того, що ІНФОРМАЦІЯ_2 позичальник за кредитним договором ОСОБА_3 помер, спадщину після його смерті ніхто не прийняв, у результаті чого порука ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (ОСОБА_4) припинилася. Крім того, суд послався на те, що колишня дружина померлого ОСОБА_3, діючи від імені їхніх малолітніх дітей, подала до нотаріальної контори заяву про відмову від спадщини після смерті ОСОБА_3, яка судом прийнята до уваги.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Апеляційний суд не виконав вимог ч. 4 ст. 338 ЦПК України, згідно з якою висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи, оскільки суд касаційної інстанції при скасуванні попередніх судових рішень вказав на недослідження наміру ОСОБА_6, яка є матір'ю малолітніх спадкоємців ОСОБА_3, відмовитися від імені дітей від спадщини після смерті останнього.

Натомість апеляційний суд не дослідив обставин справи, не оцінив наданих сторонами докази та їхні доводи, зокрема й щодо пропуску ОСОБА_6 строку, передбаченого законом, тобто у межах шести місяців, для відмови від спадщини.

Судами встановлено, що 17 липня 2008 року між ПАТ "Фольксбанк"та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредитні кошти у розмірі 60 тис. доларів США.

На забезпечення виконання умов кредитного договору банк 15 травня 2012 року уклав із ОСОБА_4 та ОСОБА_5 окремі договори поруки.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3, який був позичальником за кредитним договором, тобто після ухвалення районним судом рішення, помер. Спадкоємцями першої черги за законом після його смерті є його малолітні діти: ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Відповідно до ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно з ч. 4 ст. 1268 ЦК України малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених ч.ч. 2-4 ст. 1273 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 1273 ЦК України встановлено, що спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу.

Апеляційний суд дійшов передчасного висновку про прийняття до уваги заяви ОСОБА_6, подану 12 лютого 2015 року в інтересах малолітніх: ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, про відмову від спадщини після смерті ОСОБА_3, оскільки у порушення ст. ст. 212- 214, 303, 316 ЦПК України не врахував, що строк на подання такої заяви закінчився 21 березня 2014 року а ОСОБА_6 пропустила цей строк.

При цьому суд апеляційної інстанції дійшовши висновку, що строк на звернення ОСОБА_6 в інтересах малолітніх дітей із заявою про відмову від спадщини пропущений з поважних причин, не вказав, на підставі якої норми матеріального права такий строк може бути поновлено, зокрема й у межах розгляду спору про стягнення кредитної заборгованості.

Крім того, висновок апеляційного суду про те, що ОСОБА_6 пропустила строк звернення із заявою в інтересах малолітніх дітей про відмову від спадщини через те, що дізналася про смерть ОСОБА_3 із запізненням є передчасним, оскільки взагалі не навів доказів та не встановив коли саме вона дізналася про смерть ОСОБА_3, та чи є це предметом позову.

Також суд апеляційної інстанції не встановив періоду часу, протягом якого орган опіки і піклування розглядав питання про надання згоди на відмову ОСОБА_6, яка діє в інтересах малолітніх спадкоємців ОСОБА_3, на відмову від спадщини після смерті останнього, хоча послався на те, що строк подання заяви пропущено, зокрема, і з причини необхідності отримання дозволу органу опіки і піклування.

Крім того, апеляційний суд не виконав вимог ст. 37 ЦПК України, яка визначає, що у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу. Проте, установивши, що ОСОБА_3 після ухвалення рішення судом першої інстанції помер, не здійснив процесуального правонаступництва, а вирішив спір і ухвалив судове рішення щодо померлого, який вже не має цивільної процесуальної правосуб'єктності і не може бути стороною у справі (ст. ст. 28- 30 ЦПК України).

Отже, суд апеляційної інстанції у порушення ст. ст. 212- 214, 303, 316 ЦПК України не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, та норми права, які регулюють ці правовідносини, не перевірив доводів та наданих сторонами доказів, належним чином не перевірив правильності й справедливості рішення суду першої інстанції, а своє рішення обґрунтував на припущеннях, що заборонено ч. 4 ст. 60 ЦПК України.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом апеляційної інстанції не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк" задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Львівської області від 17 березня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.