розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 18 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 22 березня 2016 року,

У вересні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що за умовами кредитного договору від 28 травня 2008 року, укладеного між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4, остання отримала кредит у розмірі 10 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконує, та має прострочену заборгованість за кредитом у розмірі 14 842,50 грн, яку позивач просив стягнути з відповідача.

Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 18 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 22 березня 2016 року, узадоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягають відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Статтею 256 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4ст. 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, ч. 2ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ст. 253 ЦК України (435-15) перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України (435-15) ).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежа.

Згідно зі ст. 266 ЦК України (435-15) зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, на підставі наданих доказів, яким дав оцінку, встановив, що строк дії картки закінчився у червні 2009 року, нова картка з новим строком дії, яка є способом виконання зобов'язання щодо повернення простроченого кредиту, процентів і неустойки, не видавалась, з даним позовом банк звернувся лише 21 вересня 2015 року, а відтак прийшов до правильного висновку про пропуск банком строку позовної давності

Висновок суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують.

Правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України, від 23 вересня 2015 року № 6-1206цс15, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, містить різні фактичні обставини справи у порівнянні зі справою, яку просить переглянути заявник.

Так, у справі, яка переглядається між сторонами було укладено кредитний договір у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, термін дії якої визначений. По закінченню строку дії нова картка нова платіжна картка, яка є способом виконання зобов'язання щодо повернення простроченого кредиту, процентів і неустойки відповідачу не була видана.

Проте зі змісту наведеної постанови Верховного Суду України вбачається, що між сторонами було укладено кредитний договір на строк до 7 жовтня 2011 року включно, рішенням суду стягнуто виниклу заборгованість з боржника та поручителів у солідарному порядку, а банк просив стягнути штрафні санкції, передбачених умовами договору та ЦК України (435-15) .

Виходячи із системного аналізу ст. ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору Верховний Суд України дійшов до правового висновку, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України (435-15) .

Згідно вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" відхилити, рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 18 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 22 березня 2016 року залишити без змін.