Гримич М.К., Висоцької В.С., Фаловської І.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до комунального підприємства "Київблагоустрій" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), третя особа - директор комунального підприємства "Київблагоустрій" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Кліпа Іван Анатолійович, про визнання дій неправомірними, поновлення на роботі, оплату за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,за касаційною скаргою ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_6 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 17 лютого 2016 року,

У серпні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з зазначеним позовом, посилаючись на те, що з січня 2011 року по липень 2015 року перебував у трудових відносинах з відповідачем. Наказом від 20 липня 2015 року № 182-К його було звільнено з посади заступника директора у зв'язку зі скороченням штату працівником згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що причиною його звільнення став професійний конфлікт, а не скорочення штату працівників, оскільки фактично реорганізації підприємства та скорочення штату чисельності не було. Крім того, мають місце й інші порушення трудового законодавства, зокрема: його не було попереджено про наступне скорочення штату за два місяці; не враховано переважне право на залишення на роботі; звільнення проведено за наявності відмови первинної профспілкової організації на його звільнення; відповідачем скасовано надбавки за високі досягнення у праці, що суперечить вимогам Закону України "Про оплату праці" (108/95-ВР) . Зазначеними діями відповідача йому заподіяно моральної шкоди, оскільки такі вплинули на його стан здоров'я, звичайний спосіб життя.

У зв'язку з наведеним вище, просив суд: визнати дії відповідача стосовно його звільнення з роботи неправомірними; визнати неправомірним наказ від 20 липня 2015 року № 182-к; поновити його на роботі на посаді заступника директора комунального підприємства "Київблагоустрій" (КП "Київблагоустрій"); стягнути з відповідача на його користь середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з 21 липня 2015 року, виходячи з розрахунку 1 296 грн 11 коп. за один робочий день; визнати неправомірним наказ від 02 квітня 2015 року "Про відміну надбавки за високі досягнення у праці ОСОБА_4."; зобов'язати відповідача провести перерахунок його заробітної плати з 06 квітня 2015 року із врахуванням надбавки до заробітної плати згідно з наказу від 05 березня 2012 року № 59; стягнути з відповідача на його користь 50 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 19 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 17 лютого 2016 року, позов задоволено частково.

Визнано протиправним наказ від 02 квітня 2015 року № 90 "Про відміну надбавки за високі досягнення у праці ОСОБА_4.".

Зобов'язано КП "Київблагоустрій" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) здійснити перерахунок заробітної плати ОСОБА_4 за період з 06 квітня 2015 року по 20 липня 2015 року включно, врахувавши надбавку до заробітної плати згідно з наказу від 05 березня 2012 року № 59, провести розрахунок і виплату сум, належних працівникові при звільнення із урахуванням здійсненого перерахунку.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_6 просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог та направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому касаційному перегляду не підлягають.

Заслухавши суддю-доповідача у справі, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягають відхиленню з огляду на наступне.

Згідно ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до абз. 1 п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) , розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання неправомірними дій, поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, встановивши обставини справи та давши належну оцінку наявним у справі доказам в їх сукупності, обґрунтовано виходив із того, що дійсно мало мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення чисельності штату працівників, при цьому суд позбавлений права обговорювати питання доцільності таких перестановок, матеріали справи містять докази на підтвердження обізнаності ОСОБА_4 про його наступне звільнення за два місяці, протягом двох місяців позивачу постійно пропонувалися інші вакантні посади, проте він відмовлявся від їх прийняття та від підпису про доведення до його відома таких пропозицій, про що складався відповідний акт.

Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що відповідачем дотримані вимоги ч. 3 ст. 252 КЗпП України та про те, що відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди, оскільки не встановлено порушення трудових прав позивача при звільненні.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.