Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Дьоміної О.О., Ситнік О.М., Леванчука А.О.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - приватний нотаріус Вільнянського районного нотаріального округу Запорізької області - Коробка Олена Володимирівна, про визнання недійсними договору про поділ спадкового майна та свідоцтва про право на спадщину за законом, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 2 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 31 березня 2016 року,

У жовтні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5., третя особа - приватний нотаріус Вільнянського районного нотаріального округу Запорізької області - Коробка О.В., про визнання недійсними договору про поділ спадкового майна та свідоцтва про право на спадщину за законом, мотивуючи свої вимоги тим, що 11 лютого 1994 року він та його тітка ОСОБА_7 приватизували у рівних частках квартиру АДРЕСА_1. 23 лютого 2014 року ОСОБА_7 померла і після її смерті відкрилась спадщина на Ѕ частини вказаної квартири та на грошовий внесок № 915511602 у ПАТ "Ощадбанку" у сумі 11 273,82 грн. Спадкоємцями померлої є ОСОБА_4 та його брат - ОСОБА_5 31 травня 2014 року вони звернулися до приватного нотаріуса Вільнянського районного нотаріального округу Запорізької області Коробки О.В. для подачі заяв про прийняття спадщини та з метою уникнення зайвих витрат на оформлення спадкових прав домовилися оформити спадщину на позивача, а після продажу квартири розділити грошові кошти, відповідно до належних їм частин. Отже, 31 травня 2014 року він подав заяву про прийняття спадщини, а відповідач - про відмову від належного йому спадкового майна. 03 вересня 2014 року він з відповідачем знову з'явилися до нотаріуса для отримання документів на спадкове майно. Позивачу було запропоновано підписати документи, зі змістом яких він не зміг ознайомитися, оскільки його квапили з підписанням. Нотаріус не роз'яснив йому значення цих документів, однак вважаючи, що це документи, які посвідчують його права на спадщину, він їх підписав. Як потім йому вдалося з'ясувати, відповідач в останній день шестимісячного строку 22 серпня 2015 року таємно від нього звернувся до нотаріуса із заявою, якою відкликав свою заяву про відмову від спадщини, та одночасно подав заяву про прийняття спадщини. Після детального ознайомлення зі змістом документів, підписаних ним 03 вересня 2014 року, виявилось, що він підписав договір про розподіл спадкового майна, за яким Ѕ частина вказаної квартири та Ѕ частина грошового внеску у ПАТ "Ощадбанку" переходять у приватну власність відповідача, а йому переходить у власність інша Ѕ частина грошового внеску у ПАТ "Ощадбанку".

Посилаючись, на те, що його волевиявлення під час укладення оспорюваного договору не було вільним, не відповідало його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203 ЦК України), окрім того відповідач навмисно ввів позивача в оману щодо підписання договору про розподіл спадкового майна, внаслідок чого він позбавив його права на ј частину спадкової квартири (ч. 1 ст. 230 ЦК України), позивач просив суд визнати договір про поділ спадкового майна недійсним.

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 2 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 31 березня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із вищезазначеними судовими рішеннями, ОСОБА_4 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 2 лютого 2016 року, ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 31 березня 2016 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За таких обставин суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, відповідно до вимог статей 10, 11, 60 ЦПК України, дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4, оскільки оспорюваний договір було укладено сторонами і нотаріально посвідчено з дотриманням вимог діючого законодавства та відсутні докази на підтвердження факту введення позивача в оману під час укладення оспорюваного правочину.

Доводи, на які посилається заявник у своїй касаційній скарзі, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

За таких обставин судова колегія дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій правильно встановлено та належно перевірено обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судові рішення ухвалено із додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для їх зміни чи скасування немає.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Вільнянського районного суду Запорізької області від 2 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 31 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.