розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про захист прав споживачів, розірвання договору про надання юридичних послуг та стягнення коштів, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Одеської області від 25 грудня 2014 року,

У лютому 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом, в якому просила розірвати договір про надання юридичних послуг від 03 грудня 2010 року, укладений між нею та відповідачем, стягнути з останнього на її користь сплачені нею за цим договором кошти у розмірі 55 850 грн та пеню у розмірі 50 тис. грн, посилаючись на те, що відповідач своїх зобов'язань за договором не виконав, юридичні послуги надані не були.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 3 грудня 2014 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Розірвано договір про надання юридичних послуг, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, від 03 грудня 2010 року про надання юридичних послуг.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 кошти, сплачені за вказаним договором, у сумі 55 850 грн. Стягнуто витрати з розміщення оголошень у пресі в сумі 960 грн, судовий збір у розмірі 558 грн 50 коп.

В решті позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 25 грудня 2014 року заочне рішення суду першої інстанції змінено в частині мотивування відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення пені.

В іншій частині заочне рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, мотивуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_5. від 17 січня 2015 року відкрито касаційне провадження у справі, яку витребувано із суду першої інстанції.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 лютого 2015 року справу призначено до судового розгляду.

Розпорядженням керівника апарату Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 липня 2016 року № 163/0/32-16 призначено повторний автоматичний розподіл справ у зв'язку з відставкою судді ОСОБА_5., у результаті чого 29 липня 2016 року зазначену справу передано судді-доповідачу Ступак О.В.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Виходячи з вимог ст. 316 ЦПК України щодо змісту, рішення апеляційного суду повинно мати: мотивувальну частину із зазначенням мотивів зміни рішення, скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення; встановлених судом першої інстанції обставин, а також обставин, встановлених апеляційним судом, і визначених відповідно до них правовідносин; назви, статті закону, на підставі якого вирішено справу; резолютивну частину із зазначенням висновку апеляційного суду про зміну чи скасування рішення, задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково; висновку апеляційного суду по суті позовних вимог.

Рішення суду апеляційної інстанції відповідає зазначеним нормам процесуального права, є законним та обґрунтованим.

Згідно зі ст. 907 ЦК України договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін.

Як вбачається з преамбули Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , цей закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. Згідно зі ст. 1 вказаного закону виконавець -суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги.

Відповідно до роз'яснень, які містяться у п. п. 1, 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 року № 5 "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів" (v0005700-96) (із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 1998 року № 15 (v0015700-98) ), споживачем, права якого захищаються на підставі Закону, є лише громадянин (фізична особа), котрий придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб. Закон регулює відносини споживача з підприємством, установою, організацією чи громадянином-підприємцем, які виготовляють та продають товари, виконують роботи і надають послуги, незалежно від форм власності та організаційних форм підприємництва.

Оскільки Закон не визначає певних меж своєї дії, судам слід мати на увазі, що до відносин, які ним регулюються, належать, зокрема, ті, що виникають із договорів купівлі-продажу, майнового найму (в тому числі найму (оренди) жилого приміщення - в частині відносин між наймачем (орендарем) і наймодавцем (орендодавцем), який одночасно є виконавцем комунальних послуг і послуг по ремонту житлового фонду та інженерного обладнання), побутового прокату, безоплатного користування майном, підряду (в тому числі побутового замовлення чи абонементного обслуговування), доручення, перевезення громадян та їх вантажу, комісії, схову, страхування, із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів, відкриття й ведення рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання і зберігання цінних паперів, надання консультаційних послуг). Відносини щодо захисту прав споживачів можуть виникати також з актів законодавства або з інших угод, які не суперечать Закону.

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Судом установлено, що 03 грудня 2010 року між позивачем та відповідачем (фізичною особою - підприємцем) було укладено договір про надання юридичних послуг, відповідно до умов якого відповідач зобов'язався перевести з житлового фонду в нежитловий квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, отримати дозвіл на будівництво прибудови площею 108 кв. м, з якої цокольний поверх складає 54 кв. м, після завершення будівництва ввести в експлуатацію та отримати свідоцтво про право власності на вищезазначену квартиру, а позивач зобов'язалася оплатити вищевказані послуги.

Згідно з п. 8.1 зазначеного договору, цей договір набирає сили з моменту його підписання сторонами і діє до моменту повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Крім того, за умовами вказаного договору, цей договір може бути розірваний будь-якої зі сторін у односторонньому порядку при умові направлення на адресу іншої сторони письмового повідомлення про розірвання вказаного договору в строк не пізніше 15 календарних днів до дати передбачуваного розірвання. Таке повідомлення повинно бути складено у письмовому вигляді, підписано керівником відповідної сторони і направлено замовним листом (з повідомленням).

Вартість юридичних послуг, що надає виконавець, відповідно до умов договору визначена сторонами в розмірі 103 350 грн (п. 5.1 договору).

Позивачем були виконані взяті на себе обов'язки в частині передачі документів та сплати грошових коштів, проте відповідач своїх зобов'язань, передбачених договором про надання юридичних послуг від 03 грудня 2010 року, не виконав. Позивач відмовилася від укладеного договору та наполягала на його розірванні, що відповідає положенням ст. ст. 611, 612, 615 ЦК України.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд виходив із того, що згідно з витягом Державної реєстраційної служби України відповідач з 11 жовтня 2010 року перебуває в стані припинення, що виключає можливість укладення вказаного договору 03 грудня 2010 року його як ФОП.

За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального та процесуального права, правильним є висновок апеляційного суду про відсутність передбачених Законом України "Про захист прав споживачів" (1023-12) підстав для стягнення неустойки (пені).

При цьому суд правильно врахував, що відповідно до п. 8.1 договору вказаний договір набирає сили з моменту його підписання сторонами і діє до моменту повного виконання сторонами своїх зобов'язань, тобто не обумовлено остаточного строку виконання зобов'язань сторонами.

У зв'язку з цим апеляційний суд обґрунтовано визнав помилковим висновок суду першої інстанції про те, що строк дії договору встановлено до 15 березня 2011 року, оскільки йдеться про строк виконання частини прийнятих на себе виконавцем зобов'язань, проте на момент розгляду справи в суді виконання всього зобов'язання втратило для позивача інтерес.

Ухвалюючи рішення у справі, апеляційний суд повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку згідно зі ст. ст. 10, 60, 212, 303 ЦПК України, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 213- 215, 316 ЦПК України, підстави для його скасування відсутні.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновків апеляційного суду не спростовують, зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не передбачено.