розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Міністерства оборони України, третя особа - Державна казначейська служба України, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 18 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 23 грудня 2015 року,

У квітні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 13 лютого 2013 року він був звільнений зі служби у Збройних силах України за станом здоров'я, йому встановлено ІІІ групу інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з проходженням військової служби. Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2014 року Міністерство оборони України (далі - МО України) було зобов'язано перерахувати та виплатити йому одноразову грошову допомогу відповідно до статей 9, 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", проте ця допомога була виплачена із затримкою лише 17 листопада 2014 року.

Ураховуючи наведене, просив стягнути з відповідача на підставі ст. 625 ЦК України за час прострочення в 385 днів інфляційні втрати в розмірі 15 047,98 грн, та 3% річних у розмірі 3 912,70 грн.

Крім того, позивач просив стягнути збитки у вигляді упущеної вигоди, яку він міг би отримати у виді процентів на депозитний вклад у випадку розміщення вчасно отриманих коштів від відповідача, яка за його розрахунком становить 29 280,86 грн та вважав, що внаслідок протиправної затримки відповідачем виплати йому грошової допомоги позивачу було заподіяно моральну шкоду, компенсацію за яку він оцінює в 139 439,70 грн.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 18 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 23 грудня 2015 року, в задоволені позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили з того, що до правовідносин не можуть бути застосовані положення Цивільного кодексу України (435-15) щодо відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошових зобов'язань, передбачені ст. 625 ЦК України, а також положення щодо відшкодування майнової шкоди у виді упущеної вигоди та відшкодування моральної шкоди

Даний висновок суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Установлено, що позивач ОСОБА_3 був звільнений зі служби у Збройних силах України, йому встановлено ІІІ групу інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з проходженням військової служби.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 було визнано неправомірною бездіяльність Міністерства оборони України щодо невиплати позивачу одноразової грошової допомоги у разі інвалідності, зобов'язано відповідача прийняти рішення про призначення йому одноразової грошової допомоги в розмірі 123 648,12 грн та перерахувати зазначену суму до Хмельницького обласного військового комісаріату для подальшої виплати ОСОБА_3 Зазначена допомога була виплачена ОСОБА_3 10 листопада 2014 року.

Обґрунтовуючи позов, позивач посилався на те, що відповідачем було прийнято рішення про виплату йому грошової допомоги в розмірі 123 648,12 грн ще в жовтні 2013 року, проте фактично йому було виплачено ці кошти лише 17 листопада 2014 року, тому, він просив стягнути з відповідача збитки у розмірі 29 280,86 грн у вигляді упущеної вигоди, оскільки, як би він отримав ці кошти своєчасно, то міг би отримати проценти у випадку покладення їх на депозитний рахунок в Ощадбанку.

Також посилався на те, що у відповідача виникло перед ним грошове зобов'язання на підставі ст. 625 ЦК України, тому, відповідач повинен виплати йому інфляційні втрати в сумі 15 047,98 грн та 3% річних в розмірі 3 912,70 грн.

Відповідно до ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 цього Кодексу і визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання та поширює свою дію на всі види зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні правовідносини з виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.

Частиною другою ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При розгляді справ про передбачену ст. 625 ЦК України відповідальність за порушення грошового зобов'язання слід з'ясувати: чи існує зобов'язання між сторонами, чи це зобов'язання є грошовим, чи доведено наявність прострочення у виконанні зобов'язання, чи існують спеціальні норми, що регулюють ці правовідносини та виключають застосування цієї статті.

Передбачена ст. 625 ЦК України норма не застосовується до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством.

Наведене викладено в постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року № 6-2759цс15, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

У справі, яка переглядається, спір виник у зв'язку з тривалим, на думку позивача, невиконанням рішення суду про зобов'язання Міністерства оборони України перерахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу відповідно до статей 9, 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", тобто правовідносини сторін урегульовані спеціальним Законом.

Отже після ухвалення наведеного вище судового рішення суть правовідносин між сторонами не змінилась, нові зобов'язання у Міністерства оборони України не виникли.

Доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують.

Згідно з вимогами ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Таким чином, під час розгляду справи судом не були порушені норми матеріального йпроцесуального права, а наведені в скарзі доводи висновок суду не спростовують, тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 18 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 23 грудня 2015 року залишити без змін.