Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Писаної Т.О., Завгородньої І.М., Коротуна В.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" про визнання договору недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_4, яка діє через представника ОСОБА_5, на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 19 січня 2016 року,

У липні 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду з указаним позовом, в якому просила визнати недійсним кредитний договір від 14 травня 2008 року № 490069286, укладений між нею та ЗАТ "Альфа-Банк", правонаступником якого є ПАТ "Альфа-Банк".

На думку позивача оспорюваний договір укладений з порушенням вимог чинного законодавства про захист прав споживачів. При підписанні договору, відповідачем, на думку позивач, було порушено права останнього, оскільки даний договір за своїм змістом і текстом не відповідає вимогам законодавства України, інтересам та волі позивача, порушує його права та законні інтереси, що в сукупності вище наведеного тягне за собою недійсність укладеного правочину.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 06 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 19 січня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить вказані судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для його скасування.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, а також відсутність хоча б однієї з істотних умов правочину, встановлених спеціальними законами.

У частині 1 ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити ЦК (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства

Згідно з ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'зується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом. Законом України "Про захист прав споживачів" (1023-12) (в редакції чинній на момент укладення сторонами оспорюваних правочинів) передбачено, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (робіт, послуг) і виготівниками, виконавцями, продавцями в умовах різних форм власності, встановлює права споживачів та визначає механізм реалізації державного захисту їх прав. У пункті 3 ст. 12 Закону визначено, що продавець (виготівник, виконавець) зобов'язаний передати споживачеві товар (роботу, послугу), який за якістю відповідає вимогам нормативних документів, умовам договору, а також інформацію про товар (роботу, послугу), що надається продавцем (виготівником, виконавцем). Споживач має право на одержання необхідної, доступної та достовірної інформації про товари (роботи, послуги), що забезпечує можливість їх компетентного вибору (п. 1 ст. 18 Закону).

Статтею 56 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що клієнт має право на доступ до інформації, а саме ціну банківських послуг.

Права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію.

Колегія суддів погоджується з висновком судів про відмову в задоволенні позову, оскільки на момент підписання цього договору позивач була дієздатною особою, мала можливість ознайомитися з усіма умовами кредитування та у разі необхідності отримати відповідну консультацію у спеціаліста. Підписавши вказаний договір, позивач реалізувала своє право на отримання кредиту на визначених у договорі умовах.

З урахуванням вказаного, суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши усі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки оспорюваний правочин відповідає вимогам закону.

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4, яка діє через представника ОСОБА_5, відхилити.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 19 січня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.