розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до ОСОБА_3, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю компанія "Денсар", про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 12 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 19 травня 2016 року,

У вересні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк") звернулося до суду з указаним позовом, в якому просило звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, у рахунок погашення заборгованості за генеральним договором про надання кредитних послуг від 25 червня 2008 року № 640/4-303, у сумі 546 822 грн 78 коп., шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, встановленою на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом, а також стягнути судовий збір у сумі 3 465 грн.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 12 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 19 травня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ "Укрсоцбанк" просить скасувати судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають зазначеним нормам процесуального права, є законними та обґрунтованими.

Судом установлено, що 25 червня 2008 року між Акціонерним комерційним банком "Укрсоцбанк" (далі - АКБ "Укрсоцбанк"), правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк", і Товариством з обмеженою відповідальністю компанія "Денсар" (далі - ТОВ компанія "Денсар") було укладено генеральний договір, відповідно до якого банк надав останньому кредит в межах максимального ліміту заборгованості в розмірі 175 тис. грн, зі сплатою не більше 20,5 % річних.

Згідно з п. п. 3.3.4, 3.3.7 генерального договору позивальник зобов'язався сплачувати кредитору проценти в розмірі, передбаченому у відповідних додаткових угодах до цього договору, але, в будь-якому разі, не більше розміру процентної ставки, встановленого в п. 1.1 цього договору, та комісії в розмірах, зазначених в тарифах, в порядку, визначеному цим Договором; повертати кредитору відповідно до строків/термінів, встановлених у відповідних додаткових угодах до цього договору, але в будь-якому разі не пізніше останнього дня строку дії загального ліміту, вказаного в п. 2 основних положень цього договору.

Згідно з п. 2.5 договору кредиту погашення здійснюється в строки/терміни, визначені цим договором та додатковими угодами до нього, але у будь-якому разі повне погашення кредиту повинно бути здійснено не пізніше останнього для строку дії загального ліміту кредитування.

25 червня 2008 року на забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором між банком та майновим поручителем ОСОБА_3 укладено іпотечний договір, за яким останній передав в іпотеку двокімнатну квартиру АДРЕСА_1.

Відповідно до п. п. 1.1, 1.4, п. 1.5 іпотечного договору іпотекою забезпечується: повернення кредиту, сплата процентів за користування кредитом, комісій, сплата можливої неустойки (пені, штрафу), відшкодування витрат, пов'язаних з пред'явленням вимог за основним зобов'язанням, та збитків, завданих порушенням основного зобов'язання, відшкодування витрат, пов'язаних із зверненням стягнення на предмет іпотеки, збитків, завданих порушенням умов іпотечного договору.

Цього ж числа додатковою угодою № 1 до вказаного кредитного договору сторони змінили порядок нарахування процентів, відповідно з 20,5 % до 19 % та період дії максимального ліміту заборгованості, а саме з 25 червня 2008 року до 24 червня 2009 року.

15 жовтня 2009 року між АКБ "Укрсоцбанк" та ТОВ компанією "Денсар" було укладено додаткову угоду № 2 до генерального договору, відповідно до якої було змінено строк надання та погашення кредиту з кінцевим терміном погашення до 24 червня 2010 року. Крім того, узгоджено новий графік зниження максимального ліміту заборгованості, який є складовою частиною договору та за яким погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями.

Порядок сплати процентів за користування кредитом визначено пунктами 2.6, 2.7 генерального договору та п. 6 додаткової угоди № 1. Зокрема, сторони визначили, що сплата процентів здійснюється щомісячно не пізніше 5 числа місяця, наступного за місяцем, в якому нараховані проценти.

Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

При цьому останній платіж мав бути внесений позичальником до 24 червня 2010 року.

Судом установлено, що ТОВ компанія "Денсар" не належним чином виконувала свої зобов'язання, останній платіж здійснено позичальником 25 січня 2010 року.

27 серпня 2010 року АКБ "Укрсоцбанк" направив ТОВ компанії "Денсар" та ОСОБА_3 письмову вимогу про повернення простроченої заборгованості та попередження про застосування такого заходу, як звернення стягнення на предмет іпотеки.

05 січня 2011 року рішенням постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків задоволено позов АКБ "Укрсоцбанк" про стягнення з ТОВ компанія "Денсар" 196 241 грн 03 коп. заборгованості за вказаним кредитним договором.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно виходив із того, що оскільки умовами кредитного договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, тому і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Таким чином, якщо за умовами договорів погашення кредиту та процентів повинно здійснюватись позичальником частинами кожного місяця, у рахунок чого вносяться кошти, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальниками кожного із цих зобов'язань.

Згідно зі ст. 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Статтею 257 ЦК України установлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252- 255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

Отже, за змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального та процесуального права, правильним є висновок суду першої інстанції, із яким обґрунтовано погодився й апеляційний суд, про наявність підстав, передбачених ст. ст. 264, 267 ЦК України, для відмови в задоволенні указаного позову, оскільки позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду із цим позовом, установлений ст. 257 ЦК України, на застосуванні якої наполягав відповідач.

При цьому суд правильно вважав, що не може бути звернуто стягнення на майно, що виступало як забезпечення виконання кредитного договору, оскільки позивачем пропущено строк звернення до суду для стягнення основної суми заборгованості та процентів.

Разом із тим суд правильно зазначив, що навіть якщо вважати, що із поданням ПАТ "Укрсоцбанк" позову до ТОВ компанії "Денсар" строк позовної давності перервався (ч. 2 ст. 264 ЦК України), то у будь-якому разі після переривання строку банком все одно пропущено трирічний строк для зверненням стягнення заборгованості, у тому числі за рахунок предмета іпотеки.

Ухвалюючи рішення у справі, суд повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку згідно з положеннями ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 213, 214 ЦПК України, підстави для його скасування відсутні.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд із дотриманням вимог ст. ст. 303, 304 ЦПК України перевірив доводи апеляційної скарги та спростував їх відповідними висновками, у результаті чого постановив законну й обґрунтовану ухвалу, яка відповідає вимогам ст. 315 ЦПК України.

Наведені в касаційній скарзі доводи на правильність висновків судів не впливають, зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не передбачено.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а ухвалені у справі судові рішення - залишенню без змін з підстав, передбачених ст. 337 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" відхилити.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 12 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 19 травня 2016 року залишити без змін.