Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Червинської М.Є.,

суддів: Завгородньої І.М., Коротуна В.М.,

Писаної Т.О., ПоповичО.В.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - Безводненська сільська рада Миколаївського району Миколаївської області, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, відновлення межі земельної ділянки, зобов'язання зняти металевий паркан та встановити металеву сітку, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 27 листопада 2015 року,

У березні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, третя особа - Безводненська сільська рада Миколаївського району Миколаївської області, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, відновлення межі земельної ділянки, зобов'язання зняти металевий паркан та встановити металеву сітку.

На обґрунтування позовних вимог посилався на те, що йому відповідно до державного акта на право приватної власності на земельну ділянку належить земельна ділянка площею 0,25 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Відповідач є власником житлового будинку, розташованого на суміжній земельній ділянці АДРЕСА_2. Останній встановив металевий паркан висотою 2 м, захопивши при цьому біля одного метра належної позивачу земельної ділянки. Встановлений відповідачем металевий паркан перешкоджає відтоку стічних вод, що призводить до руйнування будинку позивача та прилеглих споруд.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив зобов'язати відповідача відновити межу відповідно до технічної документації, яка виготовлена на його замовлення у 2013 році, шляхом зняття металевого паркану та встановлення металевої сітки, й стягнути з відповідача 5 600 грн у відшкодування матеріальної шкоди та 6 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 19 жовтня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 27 листопада 2015 року рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 19 жовтня 2015 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відновлення меж земельної ділянки та в частині судових витрат скасовано та у цій частині ухвалено нове рішення, яким відновлено частину межі земельних ділянок АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, яка проходить між будівлями житлових будинків АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, з описом проходження межі за планом, складеним при виготовлені технічної документації ПП "ОСОБА_5" 08 липня 2013 року, а саме:

- від точки А, яка розташована по фасадній лінії земельних ділянок АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 на відстані 20 м до суміжної земельної ділянки АДРЕСА_3 та на відстані 20 м до суміжної земельної ділянки АДРЕСА_4, по прямій лінії до нижнього кута сараю (кухні) житлового будинку АДРЕСА_2 (точка "9");

- від нижнього кута сараю (кухні) житлового будинку АДРЕСА_2 (точка "9") по стіні сараю (кухні) житлового будинку АДРЕСА_2 (точка "8");

- від верхнього кута сараю (кухні) житлового будинку АДРЕСА_2 по прямій лінії впродовж 15,64 м до точки "7", яка розташована на відстані 19,41 м до суміжної земельної ділянки АДРЕСА_3 ( точка "З") та на відстані 20,42 м до суміжної земельної ділянки АДРЕСА_4.

Зобов'язано ОСОБА_4 перенести металевий паркан, відповідно до відновленої межі.

У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої доводи порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суди під час розгляду справи встановили, що ОСОБА_3 є власником житлового будинку АДРЕСА_1, який розташований на земельній ділянці, площею 0,25 га за цією ж адресою. Зазначена земельна ділянка належить позивачу на підставі державного акта, виданого 01 квітня 1995 року Безводнянською сільською радою Миколаївського району Миколаївської області. Згідно з планом зовнішніх меж вказаних у державному акті, зазначена земельна ділянка має форму прямокутника з такими розмірами: від точки А до Г - 21,0 м, від точки А до Б - 120,0 м, від точки Б до В - 21,0 м, від точки В до Г - 120,0 м.

Встановлено, що при видачі позивачу державного акта земельно-кадастрова документація на земельну ділянку не розроблялась, що й було підставою для відмови позивачу у відновленні меж земельної ділянки відповідно до розмірів, зазначених у державному акті.

В той же час, судами встановлено, що з місця розташування будівель позивача вбачається, що земельною ділянкою в таких розмірах, як зазначено в державному акті, позивач фактично не користувався, про що свідчить й виготовлена у 2013 році технічна документація із землеустрою щодо відновлення меж земельної ділянки в натурі.

Разом з тим, з технічної документації по складанню акта на право приватної власності на землю попереднього власника суміжної земельної ділянки АДРЕСА_2 ОСОБА_7, виготовленої у 1999 році, встановлено, що межа між земельними ділянками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 проходила по стіні хліву (на даний час - літня кухня), який розташований на земельній ділянці АДРЕСА_2.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Отже, за змістом зазначеної норми права захисту підлягає не тільки право власності на земельну ділянку, а також право користування нею від будь-яких порушень зазначених прав.

Статтею 106 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.

Відповідно до статті 107 ЗК України основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації, яка відповідно до статті 193 ЗК України містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів.

За змістом пункту 4.1 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах 18 травня 2010 року за № 376 (z0391-10) , відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі раніше розробленої та затвердженої відповідно до статті 186 Земельного кодексу України документації із землеустрою. У разі відсутності такої документації розробляється технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Отже, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), з урахуванням технічної документації попереднього власника земельної ділянки АДРЕСА_2, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для відновлення частини межі земельних ділянок АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, яка проходить між будівлями житлових будинків АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, з описом проходження межі за планом, складеним при виготовлені технічної документації ПП "ОСОБА_5" 08 липня 2013 року.

Крім того, вирішуючи питання про стягнення судових витрат на правову допомогу, апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов обґрунтованого висновку, що відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Рішення суду в частині відмови у задоволенні позову про стягнення матеріальної та моральної шкоди апеляційним судом не переглядалось.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судом допущено порушення норм матеріального та процесуального права, які давали б підстави для скасування оскаржуваного судового рішення, а фактично зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками судів з їх оцінки, тому касаційна скарга підлягає відхиленню.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ