розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного ОСОБА_3 до Вінницької міської ради про визнання права власності на об'єкт самочинного будівництва, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Вінницької області від 15 лютого 2016 року,

У грудні 2006 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що їй на праві приватної власності належить 21/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1, розташованого на земельній ділянці площею 475 кв.м.

Рішенням виконавчого комітету міської ради від 03 червня 2005 року № 1246 їй надана земельна ділянка площею 209 кв. м для будівництва,обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Без належного дозволу та затвердженої проектної документації вона побудувала господарський блок "М". Згідно з технічним висновком екологічної інспекції, санепідемстанції, пожежної охорони, управління містобудування і архітектури, будівництво здійснено без порушень нормативних вимог для відповідних об'єктів, відповідає вимогам санітарних норм і може використовуватись за призначенням.

Враховуючи вищезазначене, просила суд визнати за нею право власності на господарський блок.

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниця від 25 грудня 2006 року позов задоволено.Визнано за ОСОБА_3 право власності на господарський блок, визначений в проекті літерою "М" на земельній ділянці, що належить на праві приватної власності ОСОБА_3, розташованій по АДРЕСА_1

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 15 лютого 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України (1618-15) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України (1618-15) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що згідно з біржовим контрактом від 20.06.2005 року позивачці на праві приватної власності належить житловий будинок, який розташований на земельній ділянці площею 475 кв. м, по АДРЕСА_1.

На підставі рішення виконкому Вінницької міської ради від 03 червня 2005 року № 1246 ОСОБА_3 надана земельна ділянка площею 0,0290 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Без належного дозволу та затвердженої проектної документації на вказаній вище земельній ділянці позивачка побудувала господарський блок "М", який згідно з технічним висновком екологічної інспекції, санепідемстанції, пожежної охорони, управління містобудування і архітектури відповідає вимогам санітарних норм і може використовуватись за призначенням.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_3, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що самовільно побудована позивачкою будівля досліджена відповідними органами на предмет додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних норм і правил, тому відповідно до вимог ст. 331 ЦК України на неї може бути визнано право власності.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову у позові, виходив із відсутності правових підстав для визнання за позивачкою права власності на самочинно збудовану господарську будівлю.

Зокрема, суд зазначив, що решта співвласників житлового будинку АДРЕСА_1 до участі у даній справі не залучалися, проте самочинним будівництвом зачіпаються їх права, оскільки комерційна споруда, хоча й розташована на земельній ділянці, виділений на конкретні потреби ОСОБА_3, є складовою частиною всієї садиби (окремий номер їй не присвоювався). Самочинна будівля використовується як складське приміщення магазину-кафетерію, розміщеного в частині житлового будинку АДРЕСА_1, власником якої на час вирішення спору була позивачка. Працівники кафетерію, користуючись господарським блоком, порушують спокій мешканців - співвласників будинку, які використовують житло за цільовим призначенням. Крім цього, самочинним будівництвом порушені права сусідніх власників (користувачів) земельних ділянок.

Зазначені висновки суду відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами матеріального та процесуального права, які судом правильно застосовані.

Доводи касаційної скарги про невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права не ґрунтуються на матеріалах справи, що відповідно до ст. 337 ЦПК України є підставою для відхилення касаційної скарги.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України