розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом прокурора Шевченківського району м. Львова в інтересах держави в особі Львівської міської ради до ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: відділ Держземагенства м. Львова, Рясне-Руська сільська рада Яворівського району Львівської області, приватний нотаріус Яворівського районного нотаріального округу Тіхонов Віктор Анатолійович про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, визнання недійсним державного акту, витребування земельної ділянки та зобов'язання вчинити дії, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 07 травня 2014 року та рішення апеляційного суду Львівської області від 15 лютого 2016 року,

У вересні 2012 року прокурор Шевченківського району м. Львова в інтересах держави в особі Львівської міської ради звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що заступник начальника відділу земельних ресурсів у Яворівському районі Львівської області, неналежно виконуючи свої обов'язки, за відсутності технічної документації до державного акта серії НОМЕР_1 від 18 грудня 1997 року на право власності ОСОБА_6 на земельну ділянку площею 0,1999 га, що розташована на території Рясне-Руської сільської ради Львівської області, склав та підписав 06 листопада 2007 року довідку № 964 "Про визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки" та довідку № 963 "Про обмеження та обтяження на використання земельної ділянки", що в подальшому призвело до незаконного переоформлення права власності на вказану земельну ділянку й спричинило Львівській міській раді шкоду в розмірі 1 093 210,00 грн.

Посилаючись на наведене, та те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель міста Львова, що позбавляє Рясне-Руську сільську раду Яворівського району вирішувати питання про її передачу у приватну власність, просив: визнати недійсним договір дарування від 06 листопада 2008 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_5; визнати нечинним Державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий ОСОБА_5 серія НОМЕР_2 від 29 вересня 2008 року; витребувати вказану земельну ділянку у ОСОБА_5; зобов'язати ОСОБА_5 повернути спірну земельну ділянку у розпорядження Львівської міської ради.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 07 травня 2014 року позов задоволено частково.

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий ОСОБА_5, серії НОМЕР_2 від 29 вересня 2008 року, витребувано земельну ділянку площею 0,1999 га кадастровий № НОМЕР_3 у ОСОБА_5, зобов'язано ОСОБА_5 повернути вказану земельну ділянку у розпорядження Львівської міської ради. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 18 серпня 2014 року рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 07 травня 2014 року у частині задоволення позову скасовано, ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 листопада 2014 року рішення апеляційного суду Львівської області від 18 серпня 2014 року скасовано, справу передано на новий апеляційний розгляд.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 22 червня 2015 року рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 07 травня 2014 року у частині задоволення позову скасовано, ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року рішення апеляційного суду Львівської області від 22 червня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 15 лютого 2016 року рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 07 травня 2014 року в частині відмови у задоволені частини позовних вимог та стягнення судових витрат скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким визнано недійсним договір дарування земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства, площею 0,2000 га, що розташована на території Рясна-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області, від 06 листопада 2007 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі № 1184.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та рішення суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки та її повернення, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_5 набув земельну ділянку за рахунок держави без достатньої правової підстави, оскільки Державний акт на право власності на земельну ділянку від 18 грудня 1997 року на ім'я ОСОБА_6 є нікчемним, так як рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого він був виданий, не приймалося. Крім того, суд першої інстанції вважав, що спірне майно підлягає поверненню законному власнику, оскільки ОСОБА_5 набув право власності на спірне майно в особи, яка не мала права його відчужувати, тобто не у власника і не в особи, яка вправі була розпоряджатися спірним майном.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним договору дарування, суд першої інстанції виходив із того, що позови власників майна не підлягають захисту шляхом визнання недійсним правочину, стороною в якому така особа не є, незалежно від того, чи відповідає спірний правочин закону, захист прав такої особи можливий шляхом подання віндикаційного позову, якщо для цього є підстави, передбачені ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалюючи в цій частині нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд виходив із того, що договір дарування, на підставі якого ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_5 земельну ділянку, необхідно визнати недійсним, оскільки ОСОБА_6 не мала права відчужувати спірну земельну ділянку, так як рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого був виданий Державний акт на право власності на земельну ділянку від 18 грудня 1997 року на ім'я ОСОБА_6, не приймалося.

Проте погодитися з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій не можна з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_6 18 грудня 1997 року було видано державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку площею 0,1999 га, розташовану на території Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області на підставі рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області від 19 грудня 1994 року № 112.

ОСОБА_5 на підставі договору дарування від 6 листопада 2007 року, укладеного між ним та ОСОБА_6, реєстраційний НОМЕР_5 став власником земельної ділянки площею 0,1999 га у АДРЕСА_1 (кадастровий НОМЕР_4).

Крім того, судами попередніх інстанцій установлено, що рішенням Виконавчого комітету № 112 Рясне-Руської сільської ради народних депутатів Яворівського району Львівської області від 19 грудня 1994 року "Про передачу безкоштовно у приватну власність земельних ділянок для обслуговування житлових будинків, господарських будівель, споруд та ведення особистого підсобного господарства в селах сільської ради", яке було підставою для видачі Державного акту на право приватної власності на землю Серія НОМЕР_1 від 18 грудня 1997 року на ім'я ОСОБА_6, жодної земельної ділянки відповідачу ОСОБА_6 надано не було.

Згідно інформації, наданої Управлінням Держкомзему у Яворівському районі Львівської області від 02 грудня 2011 року, технічна документація по виготовленню Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серія НОМЕР_1 ОСОБА_6 в Управлінні Держкомзему у Яворівському районі Львівської області відсутня.

Також Управління Держкомзему у Яворівському районі Львівської області 23 вересня 2009 року повідомило про те, що згідно реєстру других примірників державних актів на території Рясне-Руської сільської ради за № 2487 зареєстрований Державний акт серії НОМЕР_6 на ім'я ОСОБА_8

Як вбачається зі змісту позовної заяви, прокурор просив визнати недійсним договір дарування від 06 листопада 2008 року, згідно з яким ОСОБА_6 подарувала спірну земельну ділянку ОСОБА_5, визнати нечинним державний акт виданий на ім'я ОСОБА_5, витребувати спірну земельну ділянку та повернути її у розпорядження Львівської міської ради. При цьому посилався на те, що рішенням Виконавчого комітету № 112 Рясне-Руської сільської ради народних депутатів Яворівського району Львівської області від 19 грудня 1994 року, яке зазначено у Державному акті на право приватної власності на земельну ділянку, виданому ОСОБА_9, земельна ділянка останній не видавалась, а тому ОСОБА_9 не мала права відчужувати спірну земельну ділянку.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Пунктом 4 постанови пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) роз'яснено, що судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх

дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.

Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Суд апеляційної інстанції, вирішуючи даний спір, вважав, що державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серія НОМЕР_1 від 18 грудня 1997 року, виданий ОСОБА_9 є нікчемним, оскільки такий у встановленому законом порядку не видавався, у зв'язку з чим визнав недійсним договір дарування спірної земельної ділянки від 06 листопада 2008 року та погодився з висновком суду першої інстанції щодо визнання нечинним державного акту, виданого на ім'я ОСОБА_5

Такий висновок суду є помилковим, оскільки поза увагою суду залишилось те, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин), як того вимагає ч. 2 ст. 215 ЦК України, а в даному випадку відсутність відомостей про прийняття рішення про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_9 є підставою для визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку на ім'я ОСОБА_9

Однак прокурором не заявлялися вимоги про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_1 від 18 грудня 1997 року, виданого ОСОБА_9, а тому є неправильним висновок суду про те, що наявні правові підстави для визнання недійсним договору дарування.

У зв'язку з цим неправильним є висновок суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, щодо задоволення позовних вимог про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку на ім'я ОСОБА_5, витребування земельної ділянки та її повернення, оскільки вказані вимоги є взаємопов'язаними з позовними вимогами про визнання недійсним договору дарування.

Крім того, вирішуючи даний спір, суди не врахували висновки, викладені в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року, які є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи щодо витребування майна на підставі ч. 3 ст. 388 ЦК України.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами попередніх інстанцій не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 07 травня 2014 року та рішення апеляційного суду Львівської області від 15 лютого 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.