Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С., Кафідової О.В., Умнової О.В., Фаловської І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до приватного акціонерного товариства "Позняки-Жил-Буд" про визнання неналежним виконання обов'язків за генеральною угодою про часткову участь у будівництві, стягнення сплаченого внеску та пені, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 8 жовтня 2015 року, ухвалу апеляційного суду м. Києва від 25 листопада 2015 року,

У лютому 2015 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати неналежним виконання приватним акціонерним товариством "Позняки-Жил-Буд" (далі ПрАТ "Позняки-Жил-Буд") своїх зобов'язань за генеральною угодою від 23 грудня 1998 року про часткову участь у будівництві, стягнути з ПрАТ "Позняки-Жил-Буд" сплачений внесок за генеральною угодою у розмірі 121 380 грн; пеню у розмірі 1 329 111 грн - 3% загальної вартості замовлення за кожний день прострочення на підставі ч.5 ст. 10 Закону України "Про захист прав споживачів".

Позов мотивовано тим, що 23 грудня 1998 року між ОСОБА_5 та відповідачем, як основним замовником, було укладено генеральну угоду про часткову участь у будівництві, відповідно до умов якої позивач надав останньому грошові кошти з метою участі у будівництві житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1. Відповідач по завершенню будівництва зобов'язувався передати ОСОБА_5 частину збудованої будівлі.

Позивач на підставі генеральної угоди повністю сплатив внесок за квартиру, а саме у розмірі 121380 грн, що підтверджується довідкою про сплату повної вартості об'єкту нерухомості та актом № 193-Ф-15Д від 21 липня 1999 року.

ОСОБА_5 отримав свідоцтво про право власності на квартиру, яке рішенням апеляційного суду м. Києва від 21 грудня 2010 року у справі № 22-28418/10 визнано недійсним.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 1 липня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 11 грудня 2013 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_5 до ПрАТ "Позняки-Жил-Буд" про зобов'язання виконати договірні зобов'язання за генеральною угодою від 23 грудня 1998 року та надати йому аналогічну квартиру у житловому будинку в м. Києві.

Позивач вважає, що оскільки право власності на квартиру визнано судом за третіми особами і відповідач не може виконати зобов'язання в натурі, то останній зобов'язаний компенсувати йому сплачений внесок та сплатити пеню у розмірі 3% вартості робіт за кожний день прострочення на підставі Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) .

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 8 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 25 листопада 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

Позивач, не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати з ухваленням нового рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з наступного.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову виходив з того, що ОСОБА_5 повністю сплатив внесок за квартиру на підставі угоди, укладеної між ним та ПАТ "Позняки-Жил-Буд" 23 грудня 1998 року. Відповідач передав ОСОБА_5 трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 86,7 кв.м. Зобов'язання відповідача за Генеральною угодою припинилися після передачі квартири за актом приймання-передачі приміщення, тобто зобов'язання відповідачем були виконані, тому правові підстави для задоволення позову відсутні.

Вказані висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають фактичним обставинам справи та узгоджуються з нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 23 грудня 1998 року між позивачем та відповідачем було укладено генеральну угоду про часткову участь у будівництві, відповідно до умов якої позивач надав відповідачу грошові кошти з метою участі у будівництві житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, а відповідач по завершенню будівництва зобов'язався передати позивачу частину збудованої будівлі.

Згідно з п. 6.1. угоди по закінченню повного циклу будівельних робіт відповідач передає, а позивач приймає за актом приймання-передачі приміщення - трикімнатну квартиру загальною площею 86,7 кв.м, розташовану на 14-му поверсі, будівельний номер 92, в секції житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно з актом від 21 липня 1999 року відповідач ПрАТ "Позняки-Жил-Буд" передав, а позивач прийняв трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 86,7 кв. м. (а.с. 11).

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 1 липня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 11 грудня 2013 року, ОСОБА_5 відмовлено у задоволенні позову до ПрАТ "Позняки-Жил-Буд" про зобов'язання вчинити дії (зобов'язання виконати договірні зобов'язання за генеральною угодою від 23 грудня 1998 року про часткову участь у будівництві, шляхом надання іншої квартири загальною площею не менше 86,7 кв.м).

Відмовляючи у задоволенні позову суди попередніх інстанцій послалися на обставини, встановлені у вищевказаній ухвалі апеляційного суду м. Києва від 11 грудня 2013 року, зокрема на те, що зобов'язання відповідача за генеральною угодою припинилися після передачі квартири за актом приймання-передачі приміщення, тобто зобов'язання відповідачем були виконані. Генеральна угода про часткову участь у будівництві, укладена між ОСОБА_7 та ПрАТ "Позняки-Жил-Буд" 23 грудня 1998 року не визнана недійсною в судовому порядку.

За змістом ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

За змістом ч.1 ст. 216 ЦК УРСР, 1963 року, що діяв на час виникнення спірних правовідносин, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Вирішуючи даний спір про визнання неналежним виконання зобов'язань за генеральною угодою про часткову участь у будівництві, стягнення сплаченого внеску за цією угодою і пені, суди попередніх інстанцій вважали преюдиційними обставини, встановлені вищевказаним судовим рішенням та, дійшовши обґрунтованого висновку про те, що зобов'язання за генеральною угодою відповідачем були виконані, шляхом передачі квартири за актом приймання-передачі, правильно виходили з того, що позов, з підстав, на які посилається позивач, задоволенню не підлягає.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), з урахуванням встановлених обставин і вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України, дійшов правильного висновку щодо відсутності підстав для визнання неналежним виконання ПрАТ "Позняки-Жил-Буд" своїх зобов'язань за генеральною угодою № 193-Ф-15Д від 23 грудня 1998 року про часткову участь у будівництві, та стягнення з відповідача сплаченого внеску за генеральною угодою та пені.

До зазначених висновків суди дійшли на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судами допущено порушення норм матеріального та процесуального права, які давали б підстави для скасування оскаржуваних судових рішень, а фактично зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду з їх оцінки, тому касаційна скарга підлягає відхиленню.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 8 жовтня 2015 року, ухвалу апеляційного суду м. Києва від 25 листопада 2015 року залишити без змін.