головуючого Кузнєцова В.О., суддів: Євтушенко О.І., Ізмайлової Т.Л., Кадєтової О.В., Мостової Г.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення заподіяної матеріальної шкоди та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 03 грудня 2015 року,

У квітні 2015 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7 про стягнення заподіяної матеріальної шкоди та відшкодування моральної шкоди.

На обґрунтування вимог ОСОБА_6 посилалася на те, що вночі 31 грудня 2008 року була затоплена її квартира жильцями квартири НОМЕР_1, в якій проживали ОСОБА_8 та ОСОБА_7 За фактом підтоплення працівники Житлово-комунального підприємства № 6 склали відповідний акт та визначили розмір завданої шкоди. При складанні акта були присутні ОСОБА_8 та ОСОБА_7

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 вересня 2009 року позов ОСОБА_6 до ОСОБА_8 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задоволено частково. З ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 стягнуто 20 121 грн матеріальної шкоди та 8 000 грн моральної шкоди. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Згідно із виконавчим листом Луцького міськрайонного суду Волинської області відкрито виконавче провадження, але він повернутий без виконання, що стало приводом для повторного звернення до суду з тим же позовом, але до іншої особи, оскільки в процесі виконавчого провадження встановлено, що власником житлової квартири є ОСОБА_7 На підставі наведеного, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 21 121 грн заподіяної матеріальної шкоди та 15 000 грн моральної шкоди.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 03 грудня 2015 року, у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 порушує питання про скасування оскаржуваних рішень судів із ухваленням нового рішення про задоволення позову, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є власником квартири АДРЕСА_1. ОСОБА_7 належить на праві власності квартира НОМЕР_1, що розташована над квартирою позивача. У ніч з 31 грудня 2008 року на 01 січня 2009 року помешкання позивача затоплено. Вода текла впродовж трьох годин, внаслідок чого по всій квартирі пошкоджені: паркетна підлога, килимове покриття, шпалери, підвісна стеля та електропроводка. Даний факт зафіксовано у акті обстеження квартири ОСОБА_6від 02 січня 2009 року.

Згідно із висновком судової будівельно-технічної експертизи від 24 березня 2009 року № 0-78 підсумкова вартість ремонту квартири позивача для усунення результатів затоплення складає 20 121 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач дізналася про порушення свого права 01 січня 2009 року, однак із вказаними позовними вимогами до ОСОБА_7 звернулася лише 23 квітня 2015 року, тобто після спливу позовної давності, про застосування якої просив відповідач.

Згідно із ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно із ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За таких обставин, ухвалені у справі рішення судів відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, оскаржувані рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 03 грудня 2015 року залишити без змін.