головуючого Кузнєцова В.О., суддів: Євтушенко О.І., Ізмайлової Т.Л., Кадєтової О.В., Мостової Г.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про захист права власності та визначення порядку користування житловим приміщенням та за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про припинення права власності на частку у майні та визнання права власності на 1/3 частини квартири, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 грудня 2015 року,

У січні 2015 року ОСОБА_8 та ОСОБА_6 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_7 про захист права власності та визначення порядку користування житловим приміщенням.

На обґрунтування вимог позивачі посилалися на те, що квартира АДРЕСА_1 та належить на праві приватної власності позивачам та відповідачу у справі.

Відповідач своїми протиправними діями створює перешкоди для користування квартирою, тому позивачі просили визначити порядок користування спірною квартирою наступним чином: виділити у користування ОСОБА_8, ОСОБА_6 кімнату № 2 площею 17,4 кв. м, вбудовану шафу № 6 площею 1,1 кв. м; виділити у користування відповідачу - разом з дружиною житлову кімнату № 7 площею 13,3 кв. м та у спільному користуванні залишити: коридор № 1 площею 10,8 кв. м, кухню № 3 площею 8,1 кв. м, вбиральню № 5 площею 1,3 кв. м, ванну кімнату № 4 площею 2,9 кв. м. Зобов'язати відповідача не чинити позивачам перешкод у користуванні, володінні та розпорядженні належними їм 2/3 частинами спірної квартири. Заборонити відповідачу перешкоджати позивачам у подальшому здійсненні права користування, володіння та розпоряджання належними їм 2/3 частинами зазначеної квартири. Також просили стягнути з відповідача судові витрати у справі.

ОСОБА_7 07 квітня 2015 року звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому посилався на те, що спірна квартира належала на праві сумісної власності ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_6

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 13 вересня 2013 року йому на праві власності належить 1/3 частини вказаної квартири.

Згідно з договором купівлі-продажу від 14 серпня 2013 року ОСОБА_6 продав йому свою 1/3 частини вказаної квартири. Таким чином, на сьогоднішній день йому належить на праві власності 2/3 частини спірної квартири.

Згідно з розпискою від 05 вересня 2013 року відповідач ОСОБА_8 отримала від нього кошти в сумі 15 300 грн за 1/3 частини спірної квартири. Вказану суму він сплатив ОСОБА_8 та остання запевнила його, що оформить на нього свою частку. Однак у подальшому ОСОБА_8 відмовила йому у переоформленні належної їй частини спірної квартири.

З урахуванням зазначеного, просив припинити право спільної часткової власності ОСОБА_8 на 1/3 частини спірної квартири та визнати за ним право власності у цілому на вказану квартиру, а також стягнути з ОСОБА_8 на його користь судові витрати.

Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 червня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_8 та ОСОБА_6 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_7 задоволено.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 грудня 2015 року рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 червня 2015 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_8 та ОСОБА_6 змінено з підстав обґрунтування відмови, відповідно з даним рішення.

Рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 червня 2015 року в частині позовних вимог ОСОБА_7 скасовано та ухвалено нове, яким відмовлено у задоволенні зустрічного позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 порушує питання про скасування оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції із залишенням у силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що квартира АДРЕСА_1, згідно зі свідоцтвом про право власності на житло від 09 вересня 1993 року, належала на праві спільної часткової власності ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_6

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 13 вересня 2013 року ОСОБА_7 є спадкоємцем ОСОБА_9, померлого 31 січня 2013 року, спадщина якого складається з 1/3 частини квартири АДРЕСА_1.

Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 жовтня 2013 року, яке набрало законної сили, визнано дійсним договір купівлі-продажу 1/3 частини спірної квартири, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 Визнано за ОСОБА_7 право власності на 1/3 частини квартири, яка належала ОСОБА_6

Згідно з договором дарування нерухомого майна від 23 вересня 2014 року ОСОБА_10 передала у власність ОСОБА_8 1/3 частини зазначеної квартири.

Відповідно до ч. 1 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Згідно з ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Частинами 1, 3 статті 358 ЦК України визначено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Як роз'яснено у п. 14 постанови № 20 Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" (v0020700-95) квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.

Отже визначення порядку користування майном, що є у власності двох і більше осіб, можливе за умови технічної можливості виділу тієї частки в користування, яка відповідає частці особи у праві власності.

Відповідно до технічного паспорту квартира АДРЕСА_1 складається з двох кімнат загальною житловою площею 30,7 кв. м (17,4 кв. м та 13,3 кв. м), кухні, вбиральні, ванної, коридору, балкону та вбудованої шафи.

Згідно з довідкою ТОВ "Інфо-Ком" у спірній квартири зареєстровані: ОСОБА_10, ОСОБА_7, ОСОБА_6

Суд апеляційної інстанції, встановивши, що ОСОБА_11, яка зареєстрована у спірній квартири та проживає в ній не залучена до участі у справі, а також ОСОБА_7 належить на праві власності 2/3 частини спірної квартири, а ОСОБА_8 - 1/3 частини, з урахуванням відсутності технічної можливості визначити порядок користування квартирою з дотриманням прав кожного з співвласників на володіння, користування та розпорядження належною йому часткою, правильно вважав, що відсутні підстави для задоволення вимог ОСОБА_8 про визнання порядку користування спірною квартирою.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Таким чином визначальними умовами при припиненні права власності співвласника на частку у спільному майні є: відсутність істотної шкоди для особи завданої таким рішенням та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Суд апеляційної інстанції, встановивши, що загальна площа квартири становить 55,5 кв. м, а ОСОБА_8 володіє 1/3 її частиною - значною часткою, ОСОБА_7 не було виконано приписів ч. 2 ст. 365 ЦК України, а також відсутні докази вартості 1/3 частини квартири, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні зустрічних вимог.

Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що не відповідає вимогам ст. 335 ЦПК України, оскільки суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним.