головуючого Кузнєцова В.О., суддів: Євтушенко О.І., Ізмайлової Т.Л., Кадєтової О.В., Мостової Г.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Концерн "Сімекс-Агро" про визнання договору оренди земельної ділянки припиненим, у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Вінницької області від 08 лютого 2016 року,

У жовтні 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Концерн "Сімекс-Агро" (далі - ТОВ "Концерн "Сімекс-Агро") про визнання договору оренди земельної ділянки припиненим, у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено.

На обґрунтування позову ОСОБА_6 посилався на те, щовін є власником земельної ділянки (паю) площею 3,0921 га із цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Вербівської сільської ради Липовецького району Вінницької області, згідно із державним актом на право власності на землю від 25 жовтня 2004 року серія НОМЕР_1 з кадастровим № НОМЕР_2.

01 січня 2006 року між ОСОБА_6 та ТОВ "Концерн "Сімекс-Агро" укладений договір оренди вказаної земельної ділянки, терміном на 9 років без чітко визначеної дати його закінчення. Договір зареєстрований 18 січня 2007 року у Липовецькому відділі Вінницької філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" № НОМЕР_3.

01 січня 2015 року строк договору сплив та у порядку, передбаченому п. 4 вказаного договору оренди ОСОБА_6неодноразово усно та 26 травня 2015 року письмово звертався до відповідача з проханням про повернення йому земельної ділянки, після закінчення строку, на який договір укладено, оскільки має намір самостійно використовувати земельну ділянку для особистих потреб. Відповідач жодних дій щодо повернення належної йому земельної ділянки не вчинив, відповіді чи пропозиції продовження договору у порядку, передбаченому ст. 33 Закону України "Про оренду землі" не надіслав та продовжує користуватися земельною ділянкою. Враховуючи наведені обставини, позивач вважав, що відповідач протиправно та незаконно користується належною йому земельною ділянкою (паєм) поза терміном дії договору оренди земельної ділянки, на який його укладено, тому просив суд визнати вказаний договір оренди земельної ділянки припиненим, у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено.

Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 01 грудня 2015 року позов ОСОБА_6 задоволено. Визнано договір оренди земельної ділянки, укладений між ТОВ "Концерн "Сімекс-Агро" та ОСОБА_6 01 січня 2006 року, припиненим, у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 08 лютого 2016 року рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 01 грудня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 порушує питання про скасування оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції із залишенням у силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що згідно із державним актом про право власності на земельну ділянку від 25 жовтня 2004 року серія НОМЕР_1, виданим на підставі розпорядження Липовецької районної державної адміністрації від 28 вересня 2004 року № 230, ОСОБА_6 є власником земельної ділянки площею 3,0921 га з кадастровим № НОМЕР_2, яка розташована на території Вербівської сільської ради Липовецького району Вінницької області, цільове призначення земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

01 січня 2006 року між ОСОБА_6 та ТОВ "Концерн "Сімекс-Агро" укладенийдоговір оренди вказаної земельної ділянки, терміном на 9 років. Договір зареєстрований 18 січня 2007 року у Липовецькому відділі Вінницької філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" № НОМЕР_3.

Пунктом 4 договору оренди передбачено, що договір укладено на 9 років. Після закінчення строку дії договору орендодавець повинен не пізніше ніж за тридцять днів до закінчення строку дії договору письмово попередити орендаря про свій намір припинити дію договору. При відсутності такого повідомлення договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах.

Позивач з 01 січня 2015 року неодноразово усно, а 26 травня 2015 року письмово звертався до відповідача із проханням про повернення належної йому земельної ділянки, так як має намір використовувати земельну ділянку самостійно для особистих потреб, проте таке його звернення залишено орендарем без належного реагування.

Згідно із додатковою угодою до зазначеного договору оренди землі від 28 листопада 2011 року, ОСОБА_6 та ТОВ "Концерн "Сімекс-Агро" внесли зміни до основного договору в частині строку дії такого договору, визначивши строк у 20 років та розмір орендної плати, змінивши з 1,5 % на 3 %. Інші умови договору оренди землі залишилися незмінними. Сторони дійшли згоди, що така угода є невід'ємною частиною основного договору оренди землі та набирає чинності з дати державної реєстрації.

Державна реєстрація додаткової угоди не була проведена.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що зміни, які зазначені у додатковій угоді від 28 листопада 2011 року, не пройшли державну реєстрацію, а тому ці зміни не набрали законної сили, і договір оренди припинив свою дію, оскільки закінчився строк, на який його було укладено. При цьому, оскільки зміни до договору оренди землі від 01 січня 2006 року, які зазначені в додатковій угоді від 28 листопада 2011 року, не пройшли державну реєстрацію, суд вважав, що в такому випадку не відбулося продовження речового права оренди відповідачем належної позивачу земельної ділянки.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що орендодавець не дотримався порядку припинення, визначеного умовами договору оренди, тому договір продовжив свою дію на той самий строк і на тих самих умовах, а суд першої інстанції, пославшись на усні та письмові звернення позивача до орендаря через більше ніж чотири місяці після закінчення строку дії договору, зробив безпідставний висновок, оскільки договір продовжив свою дію.

Проте з такими висновками суду апеляційної інстанції повністю погодитися не можна.

Згідно з частиною другою статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема земельним кодексом України, Законом України "Про оренду землі" (161-14) .

Правові підстави поновлення договору оренди землі визначаються статтею 33 Закону України "Про оренду землі", яка фактично об'єднує два випадки пролонгації такого договору.

Відповідно до частин першої - п'ятої статті 33 цього Закону по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, установлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист- повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі.

За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Таким чином, відповідно до положень статті 33 Закону України "Про оренду землі" реалізація переважного права на поновлення договору оренди землі можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін

Отже, для застосування частини першої статті 33 цього Закону та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди землі необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов'язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив про наявність заперечень щодо поновлення договору та своє рішення.

Крім того, частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено іншу підставу поновлення договору оренди землі: у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Таким чином, для поновлення договору оренди землі з підстави, передбаченої частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі" необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов'язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди: орендар продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.

Частинами восьмою, дев'ятою статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди можуть бути оскаржені в суді.

Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що переважне право орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 ЦПК України, буде порушене при дотриманні процедури повідомлення про намір реалізувати своє переважне право на продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди і відсутності протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди заперечень орендодавця щодо поновлення договору.

У справі, яка переглядається, матеріали справи не вказують на те, що сторони договору оренди землі дотримались вимог статті 33 Закону України "Про оренду землі" щодо поновлення цього договору, оскільки орендар у встановлений договором строк не надіслав орендодавцю повідомлення про свій намір скористатися переважним правом щодо укладення договору на новий строк з відповідним проектом додаткової угоди, тому суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку про наявність в орендаря переважного права на поновлення договору оренди землі на новий строк та його автоматичного продовження, оскільки таким не дотримано процедури такого поновлення, встановленої статтею 33 Закону України "Про оренду землі", а продовження користування орендованою земельною ділянкою орендарем за наявності заперечень орендодавця є порушенням його прав на землю.

Наведені порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права (ст. ст. 10, 60, 119, 121, 179, 304 ЦПК України) унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, тому оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із направленням справи на новий розгляд до цього ж суду.