розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 22 грудня 2015 року та рішення апеляційного суду Чернівецької області від 12 квітня 2016 року,

У жовтні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що він був прийнятий на посаду водія-інкасатора-охоронника публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") наказом від 21 серпня 2010 року. Звільнений із займаної посади за п. 3 ст. 40 КЗпП України наказом від 26 травня 2015 року в зв'язку із систематичним невиконанням без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором, та порушення Кодексу корпоративної етики. Позивач вважав звільнення незаконним.

Враховуючи викладене, ОСОБА_4 просив: визнати звільнення незаконним; поновити його на посаді водія-охоронця-інкасатора ПАТ КБ "Приватбанк", стягнути з останнього середній заробіток за час вимушеного прогулу; поновити строк звернення до суду.

Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 22 грудня 2015 року позов задоволено. Поновлено ОСОБА_4 строк звернення до суду з позовом. Визнано незаконним звільнення ОСОБА_4 з посади водія-охоронця-інкасатора ПАТ КБ "Приватбанк". Поновлено ОСОБА_4 на посаді водія-охоронця-інкасатора ПАТ КБ "Приватбанк". Стягнуто з ПАТ КБ "Приватбанк" на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27 травня 2015 року до поновлення на посаді в розмірі 40 423 грн. Рішення в частині поновлення ОСОБА_4 на посаді водія-охоронця-інкасатора ПАТ КБ "Приватбанк" та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць допущено з до негайного виконання. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Чернівецької області від 12 квітня 2016 року рішення суду першої інстанції змінено в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Стягнуто з ПАТ КБ "Приватбанк" на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 39 603,85 грн. У решті рішення місцевого суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "Приватбанк", мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням нормпроцесуального права, просить скасувати рішення місцевого та апеляційного судів, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що наказом від 21 серпня 2010 року ОСОБА_4був прийнятий на посаду водія-інкасатора-охоронника ПАТ КБ "Приватбанк" (а. с. 46-47).

Між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_4 21 серпня 2010 року укладено трудовий договір, за змістом якого він укладений на один рік, але у випадку, якщо трудові відносини фактично продовжуються і жодна із сторін не зажадала їх припинення, договір продовжується на той же строк і на тих самих умовах (а. с. 50-55).

Наказом від 03 жовтня 2014 року ОСОБА_4 оголошено догану за порушення вимог розпорядження від 22 червня 2012 року "Про посилення внутрішньої дисципліни працівників підрозділів інкасації при виконанні операцій з перевезення цінностей", п. 1 розпорядження від 18 січня 2013 року "Про застосування кейсів для перевезення цінностей" (а. с. 60-63).

Також наказом від 11 грудня 2014 року ОСОБА_4 оголошено догану за порушення вимог наказу від 27 листопада 2008 року "Про затвердження регламенту обслуговування терміналів самообслуговування", наказу від 27 червня 2014 року "Про впровадження системи інкасації банкоматів з використанням технології сейф-пакетів" (а. с. 69-72).

На підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пунктах 22, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) , у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом для звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40, п. 1 ст. 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147(1), 148, 149 КЗпП України (322-08) правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника. За передбаченими п. 3 ст. 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Наказом від 13 травня 2015 року "Про звільнення водія-охоронника-інкасатора напрямку з перевезення цінностей та інкасації Чернівецького регіону південно-західного регіонального управління ОСОБА_4." позивач звільнений за п. 3 ст. 40 КЗпП України (за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором) за систематичне порушення вимог розпорядження від 22 червня 2012 року "Про посилення внутрішньої дисципліни працівників підрозділів інкасації при виконанні операцій з перевезення цінностей", Кодексу корпоративної етики, затвердженого наказом від 04 грудня 2009 року (а. с. 74-76).

Наказом від 26 травня 2015 року "Про внесення змін до наказу від 13 травня 2015 року "Про звільнення водія-охоронця-інкасатора напрямку з перевезення цінностей та інкасації Чернівецького регіону південно-західного регіонального управління ОСОБА_4." у зв'язку із лікарняним були внесені зміни до п. 2 наказу від 13 травня 2015 року "Про звільнення водія-охоронника-інкасатора напрямку з перевезення цінностей та інкасації Чернівецького регіону південно-західного регіонального управління ОСОБА_4." щодо зазначення останнього робочого дня 27 травня 2015 року (а. с. 56-59).

Відповідно наказу від 13 травня 2015 року "Про звільнення водія-охоронника-інкасатора напрямку з перевезення цінностей та інкасації Чернівецького регіону південно-західного регіонального управління ОСОБА_4." підставою для накладення дисциплінарного стягнення були матеріали відеоспостереження та перевірка департаменту безпеки.

Заперечуючи проти позову, ПАТ КБ "Приватбанк" вказувало, що підставою для звільнення позивача було те, що останній 28 квітня 2015 року при проведенні інкасації Путильського відділення Чернівецької області і Косівського відділення Івано-Франківської області при виході із автомобіля не закрив двері, чим було створено ризик заподіяння шкоди банківському майну та грошовим коштам, а також 28 квітня 2015 року при проведенні інкасації Сторожинецького відділення Чернівецької області залишив сумку з касетами до банкомату без нагляду біля столу клієнт-менеджера, чим було створено можливість вільного доступу до грошових коштів банку сторонніми особами.

За змістом ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Судом також встановлено, що ОСОБА_4 28 квітня 2015 року при проведенні інкасації Сторожинецького відділення Чернівецької області не залишав сумки без контролю, тобто відсутні підстави вважати про не вжиття позивачем заходів для забезпечення її схоронності.

Крім того, 28 квітня 2015 року при проведенні інкасації Путильського відділення Чернівецької області та при проведенні інкасації Косівського відділення Івано-Фрнківської області знаходився у інкасаторському автомобілі, після виходу членів бригади для інкасації дверцята автомобіля зачинені.

Разом з тим, ПАТ КБ "Приватбанк" не зазначає про вчинення ОСОБА_4 порушень вимог Кодексу корпоративної етики.

Решта доводів ПАТ КБ "Приватбанк" щодо порушення позивачем трудових обов'язків не доведено належними та допустимими доказами, а спростовано наявними в матеріалах справи доказами та показаннями свідків, які суди оцінили в їх сукупності та результати оцінки відобразили у своїх рішеннях.

Також, суди дійшли вірного висновку, що ОСОБА_4 з поважних причин пропущено строк звернення до суду за захистом своїх порушених прав, оскільки трудову книжку він отримав поштою лише 12 червня 2015 року та з 22 червня 2015 року по 06 липня 2015 року знаходився на стаціонарному лікуванні, а також на амбулаторному лікуванні в післяопераційний період.

Змінюючи рішення місцевого суду, апеляційний суд обґрунтовано навів розрахунки з яких виходив при задоволенні грошових вимог, а також вірно визначив середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Таким чином, судом першої інстанції в незміненій частині та апеляційним судом при розгляді справи дотримано вимоги закону, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити, а рішення місцевого суду в незміненій частині та рішення апеляційного суду залишити без змін.

Крім того, апеляційний суд розглянув апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції відповідно до вимог та в межах, встановлених ст. 303 ЦПК України.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні місцевим судом в незміненій частині та апеляційним судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.