розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на рішення апеляційного суду Львівської області від 16 лютого 2016 року,

У квітні 2015 року публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" (далі - ПАТ "Державний ощадний банк України") звернулося до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 28 серпня 2007 року між відкритим акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" (далі - ВАТ "Державний ощадний банк України") та ОСОБА_3 було укладено договір відновлювальної кредитної лінії, відповідно до умов якого банк зобов'язався надати позичальнику кредит у розмірі 200 000 грн., а позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використовувати та повернути кредит до 27 серпня 2010 року, сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 17 % річних, комісійні винагороди та інші платежі в порядку, на умовах та в строки, визначені кредитним договором. 26 серпня 2010 року між цими ж сторонами було укладено договір про внесення змін до договору відновлювальної кредитної лінії від 28 серпня 2007 року з погодженням ліміту кредитування у розмірі 200 000 грн. та зміною дати погашення кредиту на 27 серпня 2015 року. Для забезпечення виконання зобов'язань по вищенаведеному кредитному договору, 03 грудня 2010 року між банком та ОСОБА_4 було укладено договір поруки, відповідно до умов якого останній поручився перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Оскільки позичальник порушив свої кредитні зобов'язання, у нього утворилась заборгованість перед банком, яка станом на 22 травня 2015 року становить 145 855,84 грн.

Враховуючи вищевикладене, ПАТ "Державний ощадний банк України" просило стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 145 855,84 грн.

Рішенням Буського районного суду Львівської області від 22 грудня 2015 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії Львівського обласного управління ПАТ "Державний ощадний банк України" заборгованість за кредитним договором від 28 серпня 2007 року в розмірі 145 855,84 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 16 лютого 2016 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про солідарне стягнення боргу та судового збору з ОСОБА_4 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вказаних вимог. У решті рішення місцевого суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ПАТ "Державний ощадний банк України",мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про солідарне стягнення боргу та судового збору з ОСОБА_4, ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вказаних вимог, апеляційний суд виходив із того, що зобов'язання ОСОБА_4 за договором поруки від 03 грудня 2010 року припинилися, оскільки позивачем пропущено строк, визначений ч. 4 ст. 559 ЦК України, для пред'явлення вимоги до поручителя.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.

Судами встановлено, що 28 серпня 2007 року між ВАТ "Державний ощадний банк України", правонаступником якого є ПАТ "Державний ощадний банк України", та ОСОБА_3 укладено договір відновлювальної кредитної лінії, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 200 000 грн., а позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використовувати та повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 17 % річних, комісійні винагороди та інші платежі в порядку, на умовах та в строки, визначені кредитним договором.

Згідно п. 1.2 кредитного договору кредит надавався на поточні потреби, окремими частинами (траншами) за відновлювальною кредитною лінією з остаточним терміном повернення кредиту 27 серпня 2010 року.

Договором про внесення змін до умов договору відновлювальної кредитної лінії від 28 серпня 2007 року, укладеного між тими ж сторонами 01 листопада 2008 року, плату за користування кредитом збільшено до 21 % річних.

Договором про внесення змін до договору відновлювальної кредитної лінії від 28 серпня 2007 року, укладеного тими ж сторонами 26 серпня 2010 року, змінено остаточну дату погашення кредиту на 27 серпня 2015 року та встановлено графік платежів, відповідно до якого, позичальник зобов'язувався щомісячно до 27 числа місяця наступного за звітним, здійснювати погашення кредиту та сплачувати нараховані проценти ануїтетними платежами у розмірі 5 410,67 грн.

Для забезпечення виконання зобов'язань по вищенаведеному кредитному договору 03 грудня 2010 року між банком та ОСОБА_4 укладено договір поруки, відповідно до умов якого останній зобов'язався перед ВАТ "Державний ощадний банк України" відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання ОСОБА_3 зобов'язання за кредитним договором, а також додатковими угодами до нього, що укладені та можуть бути укладені в майбутньому.

Оскільки договір поруки було укладено ОСОБА_4 після укладення зазначених вище договорів про внесення змін до договору відновлювальної кредитної лінії № 601 від 28 серпня 2007 року, то вказаним договором поруки забезпечувались зобов'язання позичальника за договором відновлювальної кредитної лінії від 28 серпня 2007 року з урахуванням змін і доповнень до цього договору станом на день підписання поручителем договору поруки.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).

Згідно з ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язанням з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За змістом ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Пунктом 3.3.1 договору від 26 серпня 2010 року про внесення змін до договору відновлювальної кредитної лінії № 601 від 28 серпня 2007 року передбачено, що позичальник точно в строки, передбачені цим договором, зобов'язаний повернути кредит в сумі 200 000 грн. та своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом тощо.

У випадку неналежного виконання зобов'язань, на першу вимогу банку позичальник зобов'язаний достроково повернути кредит з одночасною сплатою процентів, нарахованих на фактичний залишок заборгованості по кредиту, а також сплатити штрафні санкції, в порядку та на умовах, передбачених договором.

Пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату процентів за його користування та пені, кредитор відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання й зобов'язаний пред'явити позов до боржника протягом трьох років, а до поручителя протягом шести місяців (ч. 4 ст. 559 ЦК України), від дати порушення боржником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту.

Вказані вище висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах від 24 вересня 2014 року № 6-106цс14 та від 27 січня 2016 року № 6-990цс15.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" (v0005740-12) , відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову.

При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Як установлено судами, строк виконання зобов'язання за договором було установлено банком - 27 серпня 2015 року.

В зв'язку з невиконанням умов договору відповідачами, у лютому 2015 року останнім були направлені вимоги про дострокове повернення кредиту - боржнику в тридцяти денний термін, поручителю - в п'яти денний термін яку, зокрема, поручитель отримав 19 лютого 2015 року (а. с. 17, 18).

Разом з тим, обов'язок щодо дострокового повернення кредиту, відповідно до умов п.2.5 договору поруки, поручитель не виконав.

З даним позовом ПАТ "Державний ощадний банк України" звернулося до суду в квітні 2015 року.

Таким чином, позивач пред'явив вимогу до поручителя у межах строку, визначеного як ч. 4 ст. 559 ЦК України, так і п.4.2 договору поруки, зокрема, пред'явивши до нього позов.

Однак, оскільки відповідно до ст. 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то у разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно із умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування, а відтак і рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях.

Апеляційним судом не перевірено доданих до матеріалів справи розрахунків та не зроблено висновку щодо часткового припинення поруки.

Також не перевірено, що сторонами було змінено остаточну дату погашення кредиту на 27 серпня 2015 року та встановлено графік платежів, відповідно до якого, позичальник зобов'язувався щомісячно до 27 числа місяця наступного за звітним, здійснювати погашення кредиту та сплачувати нараховані проценти ануїтетними платежами у розмірі 5 410,67 грн.

Отже, апеляційним судом не в повному обсязі встановлені усі обставини справи, а тому відсутні правові підстави вважати, що порука повністю припинилася.

Крім того, не наведено обґрунтованого розрахунку суми боргу.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, суд апеляційної інстанції у порушення вимог статей 213, 214, 303, 304 ЦПК України на вищенаведені положення закону та обставини справи уваги не звернув, не дослідив усіх доказів, які містяться у матеріалах справи, не встановив обставини справи на спростування доводів позивача щодо відсутності правових підстави вважати, що порука припинилася, не дав належну оцінку доказам та поясненням сторін, а тому дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог до поручителя повністю.

Враховуючи те, що апеляційним судом вирішено спір із порушенням вимог закону, а рішенням місцевого суду стягнуто заборгованість із боржника та поручителя в солідарному порядку, тому рішення суду апеляційної інстанції також підлягає скасуванню і в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_3