розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 18 листопада 2015 року,

У травні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_4 про стягнення коштів за договором купівлі-продажу корпоративних прав від 31 травня 2008 року у розмірі заборгованості в сумі 17 818 грн 61 коп., інфляційних втрат у сумі 13 029 грн 57 коп. та 3 % річних у сумі 856 грн 76 коп.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2015 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 18 листопада 2015 року, провадження у справі закрито.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5, просить скасувати ухвали судів першої та апеляційної інстанцій та передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої доводи порушенням судами норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Закриваючи провадження у справі на підставі ст. 205 ЦПК України, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що між сторонами існує спір з приводу корпоративних прав, а тому, відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 15 ЦПК України та п. 4 ст. 12 ГПК України розгляд указаної справи підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Проте таких висновків суди дійшли з порушенням норм процесуального права.

Відповідно до ст. 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Виходячи з аналізу змісту ст. 167 ГК України й Закону України від 15 грудня 2006 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів" (483-16) , на підставі якого внесено зміни до ст. 167 ГК України, справи, що виникають з корпоративних відносин - це, по-перше, спори між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), по-друге, спори між учасниками (засновниками, акціонерами) господарського товариства, що пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства та ґрунтуються на корпоративних правах, тобто на правах і правомочностях особи, передбачених законом і статутними документами, у зв'язку з наявністю у цієї особи частини в статутному фонді (майні) господарського товариства.

Таким чином, за змістом ст. 167 ГК України ознаками корпоративних прав є те, що суб'єктом цих прав є особа, яка має частку в статутному фонді (майні) товариства та набула правомочностей, передбачених законом та статутом товариства (організаційних та майнових).

Відповідно до ч. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" (v0013700-08) роз'яснено, що не підлягають розгляду в порядку господарського судочинства справи, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності інших суб'єктів господарювання, які не є господарськими товариствами (кооперативи, приватні, колективні підприємства тощо), якщо стороною у справі є фізична особа. При цьому норма п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК України в силу її імперативного характеру не підлягає застосуванню за аналогією щодо спорів, пов'язаних із діяльністю інших суб'єктів господарювання. Не підлягає розширеному тлумаченню п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК також щодо спорів, пов'язаних зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності господарського товариства, якщо однією із сторін у справі не є учасник (засновник, акціонер) господарського товариства, у тому числі такий, що вибув.

Предметом даного спору є стягнення заборгованості, яка виникла у зв'язку з невиконанням умов договору купівлі-продажу корпоративних прав.

Проте суд першої інстанції, не врахував, що предметом спору є стягнення коштів за цивільно-правовим договором купівлі-продажу щодо оплати вартості прав на частку у статутному капіталі підприємства, тобто примусове виконання договірних зобов'язань, отже спір, який виник між сторонами є цивільно-правовим, а не корпоративним, а тому дійшов помилкового висновку про закриття провадження у справі на підставі ч. 1 п. 1 ст. 205 ЦПК України.

Апеляційний суд належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги й помилково залишив ухвалу суду першої інстанції без змін.

За таких обставин постановлені у справі ухвали судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи до суду першої інстанції для продовження розгляду з підстав, передбачених ч. 1 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись статтями 335, 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргупредставника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 задовольнити.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 18 листопада 2015 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.