розглянувши у судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення апеляційного суду Херсонської області від 17 грудня 2015 року,

У липні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк"(далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про звернення стягнення на предмет іпотеки.

На обґрунтування позовних вимог посилалось на те, що 14 лютого 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, згідно умов якого останньому було надано грошові кошти у розмірі 14 630 дол. США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,08 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 14 лютого 2012 року. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором того ж дня між позивачем та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, згідно з умовами якого в іпотеку було передано нерухоме майно, а саме - квартиру АДРЕСА_1 . У зв'язку з тим, що відповідач свої зобов'язання за кредитним договором не виконував, позивач посилаючись на наведене, просив в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу вказаного предмета іпотеки та виселити відповідача та інших осіб, які зареєстровані та проживають у квартирі.

Заочним рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 09 грудня 2013 року позов задоволено.

У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 39 342,63 дол. США, що за курсом 7,99 відповідно до службового розпорядження НБУ від 23 квітня 2013 року складає 314 347 грн 61 коп., звернуто стягнення на квартиру загальною площею 32,70 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмета іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з проведенням дій щодо коригування технічної документації відповідно до поточного стану нерухомості, її перепланування та перебудови, з проведення дій щодо оформлення та з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ "ПриватБанк" усіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки, за початковою ціною не нижчою за звичайні ціни на цей вид.

Виселено ОСОБА_3 та ОСОБА_4, що зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1.

Знято ОСОБА_3 та ОСОБА_4, що зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 з реєстраційного обліку.

Додатковим рішенням цього ж суду від 20 березня 2015 року виселено ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1.

Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 17 грудня 2015 року рішення суду першої інстанції в частині виселення та зняття з реєстрації ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та додаткове рішення цього суду скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати рішення апеляційного суду, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, мотивуючи свої доводи тим, що судом порушені норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суди під час розгляду справи встановили, що 14 лютого 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, згідно з умовами якого останньому було надано грошові кошти у розмірі 14 630 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,08 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 14 лютого 2012 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором того ж дня між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, згідно з умовами якого в іпотеку було передано нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 .

Частиною першою ст. 40 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, частиною першою якої передбачені підстави виселення.

За змістом частини другої статті 40 Закону України "Про іпотеку" та частини третьої статті 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК УРСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Серед винятків із цього правила законодавцем допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України "Про іпотеку" підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК УРСР.

За змістом цих норм особам, які виселяються з жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на нього, інше постійне житло надається в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

При виселенні в судовому порядку з іпотечного майна, яке є житлом, придбаного не за рахунок кредиту, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

Оскільки у справі, яка є предметом розгляду, встановлено, що в іпотеку передано квартиру, яка належить ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на праві власності, тобто вказане житло було придбане не за рахунок отриманих ним кредитних коштів, апеляційний суд скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині виселення, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність передбачених законом підстав для виселення відповідачів із зазначеного будинку без надання їм іншого постійного житла.

Крім того, правильними є висновки апеляційного суду і про те, що суд першої інстанції ухвалив рішення про виселення ОСОБА_4 з житлового приміщення, що є предметом іпотеки та вирішив його права та обов'язки, в той час коли він не є стороною у справі, а є лише третьою особою.

Доводи касаційної скарги таких висновків, які відповідають фактичним обставинам, встановленим на підставі поданих сторонами доказів, і ґрунтуються на нормах матеріального права, не спростовують.

Порушення норм процесуального законодавства при проведенні оцінки доказів не встановлено.

При цьому суд касаційної інстанції виходить також із аналогічних правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України, прийнятих за наслідками розгляду заяв про перегляд судових рішень в порядку Глави 3 Розділу V ЦПК України (1618-15) у справах № 6-39цс15 від 18 березня 2015 року, 6-447цс15 від 24 червня 2015 року, 6-1449цс15 від 03 лютого 2016 року.

Вказані висновки щодо застосування норм права, відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України, мають враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.